Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

немов дукат виковзує з руки,

мов нива на дрібненькі злотняки

розмінює добро землі безкрає.

Вечірній дзвін озветься віддаля,

в скарбницях цвинтарів стара земля

набутків і витрат полічить скрині…

Віками дозрівають мозолі,

в земному лоні складені, в теплі,

у працею розрушуваній глині.

Горіхи мають шкаралуп'я грубе.

Буває, вдариш, а зерна нема,

забрудниш тільки руки надарма,

чого не зроблять вивірчині зуби.

Що діяти? Над кухлем пива мліти?

Чи ґонтами вкривати схили стріх,

щоб, як на них плоди стрясе горіх,

вони могли правдиво ядровіти?

Труд — із руки до вуст — дає життя;

та прагнеш передбачень і знаття,

де форми праведні, а думи ложні…