Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Ян Бузаші

Велика пристрасть надто скоро гине,

в жаль переходить почування шквал…

Чуття для величі — матеріал,

а міра що для дивної тканини?

Чи ж то інструментовка надає

світанкові простори величаві,

мов брама київська, що гасне в мряві,

а потім знов у сонці постає?

Ні, нотний текст, що тільки на дві п'яді

розгорнеться, — це простір двох долонь,

це, власне, міра величі. В розраді

і в смутку біжимо за ним вдогонь,

крізь нього йдем, поєднані навзаєм,

і в нім свойого місця ми шукаєм.

Вже в надвечірнє поле. З оболоні

злітає тінь і гасне сіножать.

А скиби упокорено лежать,

як руки, складені в плодющім лоні.

Між пальцями їм зелень проростає,