Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Який то буде він? Чи відає зарання

коханець, що від зла себе не вбереже?

Мужчина — то єство простацьке і чуже,

але сяйливе теж, як зірки блискотання.

Я — ще дівча, та ні, я — жінка, я — кохання,

я — в німбі гордощів, я — ангел в негліже.

Але й розумна я, бо знаю — мушу круто

своє життя вести розмріяне й сумне,

щоб ти спізнати міг — я вічне твоє путо.

Кохай мене! Але не доторкайсь мене!

Згориш дотла! В золу обернеш власну мрію,

і, може, аж тоді тебе я пожалію.

Не хочу бути каменем. Терпіти

удари мовчкома? Ні, мила, ні,

навіть з умовою, що будеш дріботіти

своїми ніжками щоднини по мені.

Не хочу бути квіткою, бо квіти

лякаються грози й спокійні при труні…

Навіть з умовою, що руки Афродіти

мене зірвуть для тебе навесні.