Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Чи вигини твого сяйного тіла,

Котре в обіймах я стискав лиш мить,

Ще раз побачу? Сміх твій жебонить

Десь у моїй душі. О жінко біла!

Мій сне білявий, ясне диво див,

Чом замерзає голос твій ночами?

Як не прийдеш — навіки наш розрив.

Тебе цілуючи, аж до безтями

Ганьбитиму ласкавими словами,

Яких нікому ще не говорив.

Скільки зірок горить у височизні,

А скільки хвиль поблискує на морі,

Що хочуть світлом висловити зорі,

Про що говорять хвилі сяйвобризні?

Будь добрим, як дитя, живи в покорі

Чи заплямуйся в злочинів трутизні,

Для всіх і вся — все ті ж глибини грізні,

Все того ж праху визнаки суворі.

Я бачу, як мене на кладовище

Несуть, співаючи, і в тьмі студеній