Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Щоб світло стомлено текло надвір помало,

Щоб пасмо кіс було так близько, щоб воно

Тремтіло й скронь мою, розплівшись, лоскотало.

Я прагну хмар з висот, де згасли береги,

Де спогадів нема — лиш маревність казкова,

І вій опущених, і музики жаги,

І музики, котра не відає ще слова…

О, дай мені лиш мить, але в житті, не в сні,

Щоб стать огнем або згоріти у вогні!

Ні, їм не суджені краса і просвітління;

Я повторяю їх напам'ять, ніби в сні,

Вони — перебіги безрідного томління,

Хвилини, спалені на тихому вогні.

Приходу їхнього туманне мерехтіння,

І їхня явина в тривожній тишині,

Без плану спалахи, горіння й маревіння,

Мій захват болісний — все дороге мені.

Якби не той запій, не міг би я здолати

Кошмарного труда, недоспаних ночей…

Я знемагав не раз, готовий заридати.