Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Вона в самім тобі. Ти — свій найвищий суд;

Ти найсуворіше оціниш власний труд;

Чи ти гордишся ним, художнику правдивий?

Гордишся? Хай тоді його юрба ганьбить,

Хай на вівтар плює, де твій вогонь горить,

Хитає твій триніг, як хлопчик пустотливий.

Не множністю картин уславлених майстрів

Я завжди вкрасити жадав свою обитель,

Щоб повагом про них вів бесіду цінитель,

І забобонно гість од здивування млів.

У затишку своїм я біачити хотів

Один-єдиний твір, щоб зору полонитель

Він був, щоб з полотна на плин моїх трудів

Повільних, наче з хмар, Пречиста й наш Спаситель —

Вона — з величністю, Він — з мудрістю в очах —

Дивились, лагідні, в божественних світлах,

Одні, без ангелів, під пальмою Сіону.

Здійснилося. Творець, що знає глиб начал,

Тебе послав мені, тебе, мою Мадонну,

Правдивої краси правдивий ідеал.