Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Та вірші я люблю — так любить тільки мати

І тільки слабістю позначених дітей —

Святіших почувань нема серед людей.

Вячеслав Іванов

Олександрі Василівні Гольштейн

Гість Півночі! Веде твоя дорога

Під міста осяйливого врата,

Де сяє храм, як мрія золота,

Біля його високого порога.

Там упокорена краса убога

Серед нужденних стін, там — пієта;

Іди туди, де тишина свята,

Щоб гостем бути на вечері Бога.

Тут світова печаль, хиткий потир,

Незримі промені — з-під тлінних ліній,

Тут сили Зла долає смирний мир.

З вікна вузького світить вечір синій,

Краса оповивається в ефір —

Вона вже сходить в жертвенний трикліній.

Чи жайворонок нив і пасовищ — Вергілій,