Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

як той, що в люстро дивиться, сидів

і грав, себе він бачив молодим,

і знав, що там гуркоче шлях печалі;

від гри гарнішим він ставав дедалі,

творили звуки чудодійство з ним.

Та раптом — ніби напливли тумани;

спинилась армія; мов барабани,

серця гриміли за його вікном.

Він грав, і далі лився звук мінорний,

а в дзеркалі з'явився ківер чорний

із голови безоким кістяком.

Георг Тракль

Снують подвір'ям, ніби поторочі,

Від смерку очманівши, люди хворі.

Часи вина і мрій в сумнім докорі

Пригадують собі воскові очі.

Ті постаті зникають в сітях ночі,

Як порох, розсипаються в просторі,

Де білий смуток розливають зорі,

Ряхтять ілюзій видива урочі.