Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

не вибухала б, як зоря, на зломах,

просвітлена в глибинах невідомих

промінням. Ти своє життя зміни.

Коли бушує надовкруг собору

гроза, подібна до єретика,

людина раптом зводить очі вгору

і лагідніє зболеність гірка

від усмішки твоєї, херувиме;

твої уста — ста усміхів печать,

та ти не знаєш, як години мчать

і як життя втікає невловиме

від сонячного дзиґаря туди,

де в силі, рівновазі й непороччі

дозрілі дня години, мов плоди.

Чи бачать нас твої камінні очі?

А може, ти, добріший, як завжди,

тримаєш дзиґарі в глибинах ночі?

І ніч, і бруком — гуркотня возів;

обози йшли, пахтіло кіньми й сіном;

а він, піднявши зір над клавесином,