Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

А вже коли пейзаж за далиною

Сховало море, в серця глибині

Озвалась туга скорбною струною.

Тоді сяйнули небеса нічні,

І під зірницями здалось мені,

Що все, чим я втішався, все — зі мною.

Коли лютує мор — оддалеки

Тримайся від людей, будь на спочиві;

Я також уникав їх, і жахливі

Не бралися до мене болячки.

З Амуром я ось так порвав зв'язки,

Зневаживши його слова плаксиві,

Що він їх заримовує в пориві —

Все по чотири та по три рядки.

/

Тепер мене спостигло покарання —

Гадючий факел пам'яті горить

І гонить, гонить, ніби на заклання.

Я чую — регіт геніїв гримить,

А спам'ятатись не дає й на мить