Розділ «6»

Мар’ян вже кілька хвилин стоїть у холі і, звісно ж, чув розмову. Але його мало обходить Рита. Він стурбовано дивиться на Аліну і розуміє, як боляче їй від кожного злого слова. Він тепер це знає напевне. І йому хочеться придушити Риту власними руками. Правильно Ліка сказала — маленька злостива воша.

Обличчя звернулися до Мар’яна, тиша аж видзвонює, а він у цю мить так ненавидить маленьку веснянкувату Риту Гресь, що ладен розтоптати її, як отруйну комаху. Але бере себе в руки.

— Рито, я вношу ясність у питання щодо ліжка, — Мар’ян глузливо дивиться на дівчину. — Власне, якраз твоє товариство в цьому місці мене влаштовує найменше. А щодо Ліки чи Аліни, то я, на жаль, користуюся тільки правами друга. Питання з’ясовано? От і добре. На світі було б, либонь, дуже тихо, якби жінки перестали видряпувати одна одній очі. То що, дівчатка, де ми будемо жити?

— Я гадаю, тут непогано, — Аліна входить до кімнати. — Нема чого перебирати, якщо нам щось сподобається, просто перенесемо сюди.

— Маєш голову на в’язах, — оглядає кімнату Мар’ян. — А ми з Орестом будемо тут, через стіну. О, а тут пилюки!

— Зараз помиємо, все буде гаразд, — Ліка озирається. — Наталко, ти з нами?

— Так, але в сусідній кімнаті — з Вікою, — Наталка стурбована і засмучена. — Ми будемо поряд, за стіною з іншого боку. Тут стільки місця, що немає сенсу сидіти одне в одного на голові.

Катя й Рита демонстративно йдуть на третій поверх, і всі полегшено зітхають. Без них якось просторіше.

— Завжди знайдеться хтось, хто буде все псувати, — Віка нишпорить у шафі. — А в нас таких аж двоє.

— І обидві закохані в Мар’яна, — Наталка задумливо вивчає інтер’єр. — Нам зовсім не треба отак сваритися, а тут такі пристрасті.

Мар’ян регоче. Дівчата здивовано дивляться на нього, потім і собі сміються. Всі, окрім Наталки. Та наче прислухається до чогось.

— Ой, Наталко, насмішила! — Мар’ян аж хитається від реготу. — Я вже гадав, мене ніщо не розсмішить, але як уявив товстуху в ролі палко закоханої… Власне, я не чекав ажіотажу навколо моєї більш ніж скромної персони, та, вочевидь, на кожен товар знайдеться купець.

Наталка нарешті припиняє свою дивну медитацію:

— Ми неправильно розташувались. Ходімо.

Вона йде коридором, далі від сходів.

— Отут. Ліка з Аліною посередині, а ми — з боків.

— А яка різниця? — Віка роздивляється навколо. — Кімнати такі самі.

— Ні. В той останній сезон в цих кімнатах ніхто не жив, — Аліна ставить сумку на килим. — А в тих позалишалися чиїсь речі.

— Так, — Наталка схвально киває, — ти все правильно зрозуміла. Приберімо трохи, бо ми тут загинемо від пилюки.

— Тут має бути пилосос, я пошукаю, — Аліна виходить в коридор. — Вода, здається, вже є — шумить у туалеті.