Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

— Ти просто недосвідчений, — Максим дивився на нього майже по-батьківськи. — Це не грошва. Ти не уявляєш, скільки грошей у мережі, у банківській системі, скільки реальних грошей і вигаданих, уявних. У світлі цього кілька сотень для підлітка… Ну, нехай кілька тисяч… Та хоч мільйон. Це сльози, Арсене, це дрібка піску. Це аж ніяк не такий карколомний подарунок, як ти собі уявив.

Арсен згадав у цю мить, що визначник неправди в нього вимкнений. І що можна вийти, наприклад, у туалет і непомітно для Максима ввімкнути — про всяк випадок.

— Де вони беруться?

— З товстих кредиток. З астрономічних рахунків. Звідти, де їхнього зникнення ніхто не помітить. Це гакерські гроші, Арсене, програма переводить їх з віртуального стану в реал.

— Як чарівна паличка?

— Як банкомат. Я міг би дати тобі картку. Але навіщо тобі клопіт? Готівка у твоєму випадку зручніша. Менше проблем.

— Я не заробив цих грошей, — уперто сказав Арсен.

— Це подарунок.

Гроші — три різні купюри — лежали на столі. Арсен механічно сягнув рукою в кишеню й намацав ще один папірець.

— Радянський руб!

Він вийняв — і зі здивуванням витріщився на жовтуватий прямокутник з червоним штампом: Operator invalid.

— Немає в мережі, — сказав Максим. — Відмова системи. Ти б ще царських червінців попросив.

Арсен раптом засміявся. Наліт містики з того, що відбувалося, злетів і йому одразу полегшало.

З днем народження, Арсене.

Він зайшов у кав’ярню. При вході на нього глянули скоса, але пропустили. Він замовив морозиво, найдорожче, яке було в меню, і каву.

Біля стойки сиділи дівчата. Років по вісімнадцять. Одна здавалася схожою на Аню — коротко стрижена, з ніби виточеним лицем, тонким підборіддям.

Арсен набрав Мар’яну Чабан.

— Алло? Привіт, Мар’яно.

— Це ти? — прохолодна відповідь, щоб не сказати більше.

— Це я. У мене сьогодні день народження. Приходь зараз у кав’ярню «Агат», навпроти мого дому, ти знаєш.