TextBook Ельф з’явився на тому самому майдані. Жертвопринесення почалося… Ще ні. Усього три хвилини минуло, а здається, що всі двадцять! Де Лопушок?! Сюди… Сюди…
Наче важка тканина зісковзнула з ельфових плечей. Арсен знову переметнувся на Лопушка й майже одразу вийшов з гри. Голова моя, хай їй грець, забув вимкнути віртуалізацію… Уже вкотре забуваю, ідіот…
* * *Він отямився в офісі, перед монітором. Пітна теніска прилипла до тіла. Дві миші лежали на краю стола: одна робоча, друга з одрізаним штекером.
На принтері остигала роздруківка. Фотографія з екрана: жіноче лице, під ним напис великими буквами на білому аркуші: «Світлана Павленко, 32 роки». Дев’ята за цей день.
Незалік, засмучено подумав Арсен. Але вона була така… у неї хтось умер. А тут я зі своїми «причепами».
На стіл перед ним стала чашка з темною рідиною, судячи із запаху — какао.
— Добре, — сказав Максим.
— Професії я не взяв. Рід занять. Ще адресу хотів.
— Охолонь. Тітка важка трапилася.
— А хто з них легкий? — Арсен узявся за чашку, та навіть верхній край був такий гарячий, що він миттю поставив чашку на місце. — Я до них у голови лізти боюся.
— У тебе було завдання лізти до когось у голову? Якщо ти хоч би спробуєш без прикриття, я твою власну відгвинчу, як пробку!
— Не треба, — Арсен вичавив усмішку. — Розумієш… Коли я на них вишу, причепою, якісь думки, ну… особливості… все одно відчуваю. Наче, — він почервонів, — наче я їхній коханець.
— Друзяко, про те, як бути коханцем, ти довідаєшся тільки в наступному розділі, — Максим вискалив зуби. Скалозуб.
— Ти прекрасно розумієш, що я маю на увазі, — Арсен розізлився. — Я звик, що я — це головне, а інші — остільки, оскільки мені потрібний комфортний світ…
— Продовжуй, — Максим зацікавився.
— А ці — кожне — вимагають… Хочуть… Кожне стає… цінним, неначе частиною мене, от хоч би ця Світлана Павленко. Я тепер думатиму, що ж з нею таке відбувається, хто в неї вмер, чого вона сидить сама вдома і грається в гру, що вона робитиме завтра…
— Може, їй плювати на небіжчика.
— Ні.
Стало тихо. Тіні людей, звичні, знайомі, миготіли на моніторах, котилися машини на шосе, світили чергові лампи в порожніх коридорах офісів — п’ятниця, вечір… Мене, мабуть, батьки чекають, подумав Арсен непевно.
— У мене до тебе серйозна розмова, — сказав Максим іншим голосом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цифровий, або Brevis est» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»“ на сторінці 6. Приємного читання.