Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

Арсен напружився:

— Так?

— Дуже серйозна.

— Е-е-е…

Йому стало незатишно. У такі моменти він завжди згадував, що його вбили в цьому кабінеті, задушили голими руками он на тому столі.

— У тебе післязавтра день народження.

Максим зачекав іще хвилину — і скорчив зворушливу пичку. Арсен закашлявся: він забув. Уже кілька років він принципово ігнорував «дитяче свято», мама навіть ображалася…

— Це і є твоя розмова?!

— Так. Подумай, який ти хочеш подаруночок, — Максим підкинув і вловив свою мишу з одрізаним штекером.

— А що можна? — в Арсена щось солодко стислося усередині.

— Все, — Максим дивився, не кліпаючи. — Я тобі довіряю — ти хлопець розумний і каки для себе не побажаєш. Правда?

«Припливла до нього рибка й спитала — чого ж тобі хочеться, діду?»

«А що можна?» — «Все».

Батьки подарували йому чудові роликові ковзани — сподіваючись, мабуть, що він почне іноді виходити на свіже повітря. Арсен подякував щиро, як міг. Дехто з однокласників надіслав CMC. Од Мар’яни Чабан не було нічого.

О четвертій годині пополудні він сидів у Максимовому кабінеті, відчуваючи легке щасливе тремтіння. Уперше, може, років з чотирьох, він почувався справжнім іменинником. Свічки на торті… і коробка, перев’язана бантом.

— Отже, чікси, — Максим покрутив у руках маркер. — Що тобі від них треба?

— У якому сенсі? — Арсен почервонів.

— У сенсі — відразу переспати, чи ще щось?

— Мені треба, — Арсен почервонів дужче, — щоб вони були готові переспати. Щоб вони обирали мене серед усіх. Кидали своїх хлопців, яких завгодно. Заради мене.

— Тобто тебе цікавить статус самця — високий статус найпривабливішого, найволохатішого в зграї…