Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»

— Я десять хвилин не могла тебе добудитися! Ти ж тільки один келих шампанського… Якби я знала…

Він заспокоїв батьків, як міг. Уранці встав раніше й напоказ зробив зарядку, прийняв контрастний душ, потім узяв роликові ковзани й подався в парк. Батьки дивились недовірливо, і правильно робили: проїхавши коло по парку, засапавшись і двічі гепнувшись, Арсен подзвонив Максимові, і той прислав по нього машину.

— Що зі мною сталося, ти можеш пояснити? Що вона збиралася зі мною робити?

— Думаю, вона збиралася записати тебе на знімний вінчестер і гарненько препарувати. Проте аварійна програма, яку я тобі прописав, увімкнулася, знищила захоплену копію й активувала резервну.

— То, виходить, копія все-таки була?!

— Арсене, ну а як ти думаєш? Що ти справді стрибаєш, мов блоха, чи мов бродяча душа, з тіла в тіло? З екрана в реальність і назад? Це інформаційні фантоми, це всього-навсього програмки, які виконують для нас певну роботу… Візьми собі кави, прошу тебе, і заспокойся.

— А якби ти не прописав мені аварійний вихід…

— Мене треба було б повісити за недбалість.

— Я серйозно.

— І я серйозно. Я дурний, по-твоєму? Подивись на мене — я дурний?

Максим випростався в кріслі, всім своїм виглядом показуючи, що сама постановка питання його обурює. Арсен виявив, що й досі тримає в руках сумку з роликовими ковзанами.

— Проте жарти справді закінчилися, — на тон нижче сказав Максим. — Деякі користувачі просунуті до неподобства. Ти міг би подумати, перш ніж зачіпати Квіні.

— Я не знав. Хто вона така?

— У тебе «Піноккіо» запущений? — Максим усміхнувся. — Чи ні?

— Вона така сама, як ти? — жадібно запитав Арсен.

— Ну, запусти свою утиліту. Якщо хочеш.

Арсен завагався. Вмикати зараз програму, яка розпізнає неправду, ввімкнути на Максимове прохання, здалось йому, неетично.

— То хто вона така?

Максим схилив голову до плеча:

— Не запустив? Звертаю увагу: ти піддався маніпулюванню, вчинив дію — точніше, відмовився від дії — не у своїх інтересах, а в моїх.