TextBook Її намальована фігурка поворухнулася, обернулась обличчям до постаменту. Арсен прочитав напис: «Я був надто сильний, і мене вдарили в спину. Але я пам’ятаю все».
— Нічого не зрозуміло, — повідомив він Квіні. — Кого вдарили в спину?
— Якийсь ти дурненький, Лопушок, — сказала Руда. — Нік одіграєш?
— Га?
— Якщо в загробному царстві ти зустрінеш дух Міністра, скажи йому, будь ласка, що Квіні ніколи не бажала йому зла.
Ледь договоривши, вона розвернулась і покрокувала до міста по вузькій стежці, ледве помітній серед високої трави.
«Якщо в загробному царстві ти зустрінеш дух Міністра…»
Це натяк? Чи просто базікання? Чи що вона має на увазі? Чи…
Шанс. Єдиний, можливо, шанс. Вони одні серед поля, Квіні йде, хоч би вона ще дивилася на екран, а не відвернулась, не пустила персонажа в автоматичний біг до міських воріт…
Він випустив ігрову мишу й узявся за ту, з одрізаним штекером. Заплющив очі.
«Причепа. ON». «Візуалізація. ON».
Уявне око розплющилось.
Арсена перевернуло кілька разів. Так, ефект шампанського, не сподівався. Трава, квіти, ніч, усі барви приглушені. Він рвонув бігти, одразу відчув кольку в боку, проте Квіні не встигла зайти далеко.
Вона обернулась. Почула його кроки? Гарна, руда, дуже сумна… Картинка…
Він моргнув. Намальована жінка зробилася схожа на пластиковий манекен, потім на манекен з плоті, потім на живу людську істоту. На дуже справжню, втомлену, сумну жінку.
Вона постарішала!
Уночі під містом було прохолодно, босі Лопушкові ноги відчували вологу на траві. Роса. Намальована Квіні стала старша за ці півроку, як це можливо?
Фантазія, подумав Арсен. Моя фантазія. Я впевнений, що вона мала постаріти, і от — я це бачу.
— Ви вже йдете, пані?
— Хто ти такий, Лопушок, щоб мене допитувати?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цифровий, або Brevis est» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятий «Влада слова» та «Чікси»“ на сторінці 15. Приємного читання.