Розділ перший Історія Міністра

— А що зажадаєш взамін?

Максим вишкірив зуби:

— Що за постановка питання: взамін… Роботу тобі хочу запропонувати. Дуже цікаву. За гроші. Щось вийде — буду радий. Не вийде — розійдемось друзями.

Жах відпустив, як, буває, відпускає судома. Максим говорив легко, погойдував ногою в кросівці, і Арсен раптом відчув до нього довіру, таку довіру, що хоч яблуко клади на тім’я і вручай Максимові пістолет.

— Наша контора, — Максим потягся, наче кіт, — працює над дуже цікавими, дуже перспективними розробками. Пов’язаними з психологією, соціологією, інформатикою, а також… Ой, ні-і-і!

Арсен підстрибнув од цього крику.

Трохи не перекинувши стільця, Максим метнувся до дверей. Арсен теж підхопився і тільки тоді побачив білявку років двадцяти, котра заплуталася, схоже, у своїх височенних каблуках і зараз падала, мов газель — або дуже струнка корова — зі зв’язаними ногами. Максим підлетів саме вчасно: дещо приголомшена падінням, вона легко дозволила себе підняти.

— Ой-ой, — воркотав Максим, обнімаючи білявку за плечі. — Обережніше… Тут сходинка, бачите? Обурливо, не можуть зробити рівну підлогу… Ви не забилися? Ноги, руки?

Блондинка вражено дивилася на небритого галантного залицяльника й не квапилася вивільнятись. З-за дальнього столика вже спішив студент в окулярах, на вигляд типовий відмінник, — навіть дивно, що білявка з’явилась на побачення до такого «ботана». Максим випустив жертву, наостанок ніжно стиснувши її в обіймах, і повернувся за столик, дуже задоволений:

— Ти бачив? Ох, яка киця дісталася дурникові… Слухай, я скажу тобі неприємну й важливу штуку. Міністрові кінець.

Арсен кліпнув. Він завжди пишався швидкістю реакції, однак тепер події вирвалися з-під контролю, він відчував, як зісковзує з крижаного схилу — і не має за що зачепитися. Жах, довіра, падіння дівулі, «ботан», Міністрові кінець…

— Ти ж сказав, що мене прикриєш!

— Тебе, але не Міністра. Його вже з’їли. Твій Міністр зараз — оголений провід, не займай його. Не займай свій акаунт. Не заходь на «Королівський бал» ні під яким приводом.

Арсен знову вп’явся очима в зім’ятий паперовий кораблик.

У кабінеті Міністра сонячно, і мозаїка грає під промінням, палає червоним, синім і бірюзовим. Ніде більше не знайдеш таких чистих фарб, таких сутінків, таких ночей, палаців та шинків, майданів та вулиць… таких можливостей. Такої влади.

— Ти мене чуєш? Не ходи в мережу. Це моя умова — якщо ти хочеш, щоб я тобі допоміг.

Арсен схилився над захололим чаєм:

— А як ти мене знайшов? Як довідався, що я саме в цей день прийду в «Магніт»? У цей єдиний падлючий «Магніт», а ти ж сам сказав, що то дупа? Що ти там робив?

За дальнім столиком істерично розреготалася білявка. Ліниво, як у фільмі жаху, оберталися два вентилятори над головами, і труп зеленої мошки в щілині між стіною та рамою ледь ворушив крильцями. Життя після життя.

— Я серйозна людина, — м’яко сказав Максим. — Ось Міністр — він у грі серйозна людина, а я… в іншій сфері. Дурний адмін дзенькнув своєму шефові, похвалився здобиччю, а дехто відразу попередив мене. Це як павутина: муха торкнеться ниточки, і дзвіночок задзвенить.