Розділ перший Історія Міністра

Він дивився через стіл — не те щоб зі співчуттям. Він дивився заклопотано, і в його погляді було розуміння. Арсен уже забув, коли на нього хтось востаннє так дивився. Батьки? Він давно виріс. А друзів у нього немає й не було — принаймні в реалі.

— Зізнаюсь, я хотів за тобою поспостерігати, — Максим почухав кінчик великого носа. — Чесно кажучи, я хотів пасти тебе довго й обережно. Якби не ситуація навколо «Балу». Там гостро пахне смаленим, Арсене.

— Це гра, — сказав Арсен непевно.

— Усе гра. Політика, бізнес. Ти виграв партію в шахи — а виявилося, що все відбувається на ринзі. Чи на бойні. Залежить од калібру гравця.

— І… що тепер?

Питання вирвалось раніше, ніж Арсен устиг придержати язика. Вийшло якось жалюгідно, ніяково вийшло, наче він просить допомоги.

Максим усміхнувся.

— Тепер я тебе прикрию. Я своїх людей не кидаю, навіть якщо вони банк пограбують.

— Своїх людей? А я твій?

— Будеш, якщо захочеш. Але, в принципі, я все одно тебе прикрию, погодишся ти зі мною працювати чи ні… Занадто далеко все зайшло. Варягові, кажуть, усі пальці на правій руці переламали. Добували на тебе компромат.

Арсен закашлявся. Максим схилив голову до плеча:

— А ти думав, усе жартома?

— Думав, — придушено зізнався Арсен. — Це гра. Варяг — персонаж. Ніякий не менеджер з Херсона, а просто столичний крамар, розбагатів, купив собі місце серед друзів Темного Блазня…

— Як ти знаєш, що він менеджер з Херсона?

— Мишка на хвості принесла, — Арсен перевів дух.

— Що вона ще тобі принесла? Арештоване майно? Трибунал? Знаєш?

Максим усміхнувся самими очима — близько посадженими очима кольору диму. Арсен раптом злякався так, що аж живіт заболів. Ні вчора, на темній вулиці, ні сьогодні, зустрівши коло фонтана рибалку, він не відчував такого жаху.

— Не треба. Нервуватися, — роздільно промовив Максим. — Я ж сказав: прикрию.

— А ти можеш?

— Я можу.