Розділ перший Історія Міністра

Він перебирав подумки всі справи, які не встиг доробити. Він тужив за Міністром, за світом, який утратив, за життям, яке так і не прожив. У машині дуже тихо звучала «Карміна Бурана», так тихо, що часом ставала бурмотінням. Ззовні йшли пішоходи у своїх справах, обличчя їхні ставали то червоними, то зеленими залежно від настрою найближчої неонової вивіски.

— Як ти думаєш, — сказав Максим, дивлячись на екран свого ноута, — всі ці люди, що платять реальні гроші за віртуальних собак, — вони божевільні?

— Чому?

— На ці ж гроші вони могли б купити щось справжнє.

— Наприклад, що? Любов? Дружбу? Може, радість життя?

Максим всміхнувся:

— Все, у що ми віримо, існує. Так?

Арсен здивувався, бо Максим майже слово в слово повторив його власні думки. Все, у що ми віримо, — існує.

Його прорвало.

— На результат трибуналу якось можна вплинути?

— Думаю, ні. Вважай, що Міністра засуджено.

— Якщо він не з’явиться…

— Ще простіше. Обвинувачам буде легко.

— Він існує. Міністр. Це частина мене. Розумієш?

— Чудово розумію. Всі вмирають. Міністри теж.

Якщо пароль не буде активізовано за три місяці — акаунт анулюють і Міністр умре своєю смертю, подумав Арсен. У ліжку, один, далеко ще не старий… Державні турботи рано звели його в могилу…

Ох, якби ж не ховатися! Якби з’явитися на трибунал, прийти потім на страту, подивитися на юрбу з ешафота! Сказати на прощання кілька слів… Нехай анулюють акаунт в урочистій обстановці, нехай Міністр умре на очах у юрби, так, як жив…

Максим тримав на колінах комп’ютер, синюватий відблиск лягав йому на лице.

— Ого, — він дивився на екран, неясні тіні відбивалися в блискучих очах. — Все, як я й боявся.

— Що?