Розділ перший Історія Міністра

— Що, вдома гратися не дають?

Арсен непевно мугикнув.

— А я з жінкою полаявся, — раптом довірливо повідомив Максим.

Арсен прикусив язика, щоб не сказати: «Я так і думав».

— Думаю, вона мене зраджує, — Максим говорив стурбовано, проте Арсенові чомусь здалося, що вухатий потішається. — І це вже друга. Щось не так. Зі мною — чи з ними?

— Не знаю, — пробурмотів Арсен. І подумав про себе: якби я був дружиною божевільного гакера з мишею в кишені, то втік би на другий день.

— Суботній ранок, — у Максимовому голосі вчувалася гіркота. — Виграв п’ятдесят євро, не щастить у коханні… І ніхто мене не жде.

Машина різко повернула у двір; Арсен одразу ж побачив, що вікна в його квартирі світяться всі до єдиного. Максим подивився на будинок, на Арсена й розсміявся:

— Доведеться пояснювати?

Арсен остаточно втратив мужність. Побитий, пограбований, довівши батьків хтозна до якого стану, — як він зважиться подзвонити у двері?

— Удачі, — Максим перестав усміхатися. — Серйозно.

— Дякую, — пробелькотів Арсен.

Торкнувся носа, поморщився від болю. Який довгий був день: школа, комп’ютер, клуб «Магніт», Квіні, Асамблея, Темний Блазень, північний хутровий звірок…

— Дякую, — сказав він щиро, дивлячись у глибоко посаджені, незрозумілого кольору Максимові очі. — Ви мені дуже… Тобто ти мене виручив.

Максим кивнув:

— Нема за що.

— Заведи собі віртуального пса, — порадив Арсен у приступі вдячності. — Він ніколи не зрадить.

Максим кивнув ще раз.

Джип поїхав перш, ніж Арсен зайшов у під’їзд.

— Міністре? Міністре?! Чому немає зв’язку, де тебе носить?!