Розділ «Василь Головачов КАЛІЮГА»

— Фон, звичайно, вищий, ніж усюди в пустелі, крім “нульових точок”,[4] але в костюмах, що видаються льотному складові полігону на час випробувань, пройти можна. Відпочивай і не забивай голову питаннями, сам усе побачиш, оціниш і помацаєш.

Аліссон кивнув і провалився в сон, мов у печеру. Він не прокинувся навіть тоді, коли Кемпер переніс його з кабіни до намету і упхнув у спальний мішок, знявши тільки мокасини.

Льотчик просувався перший, і Аліссон бачив лише схил гори і підбори його чобіт. Одягнені в блискучі антирадіаційні балахони з яйцевидними шоломами, обидва обливалися потом, незважаючи на ввімкнені системи терморегуляції. Йти заважали розсипи крупних і дрібних валунів, що збиралися в довгі моренні гряди.

Сонце ще не зійшло, але було вже видно, світанок у горах займається рано. Повітря на висоті півтори тисячі метрів було прозоре й чисте.

— Не розумію, — пропихкотів Аліссон.

— Ти про що? — повернувся Кемпер.

— Не розумію, навіщо ти мене зірвав з місця. По горах я міг би полазити і в себе вдома. Тут потрібні дужі ноги, а не розумна голова.

— Не поспішай, розумахо, вже небагато лишилося. Коли б не це каміння, ми б давно вже були на місці.

— Це не каміння — дропстони.

— Що-що?

— Ератичні валуни.

— Не пояснюй ікс через ігрек. Які валуни?

— Принесені і обточені льодовиком. Певно, льодовик був могутній і розтав недавно — пару десятків тисяч років тому.

— Для мене недавно — пару годин тому.

Кемпер здобувся на гребінь перевалу і показав униз:

— Ось воно, трохи нижче, прошу милуватися.

Аліссон зупинився поруч, перевів подих.

З цього боку схил гори без жодного натяку на рослинність уступами спускався в долину прадавнього водного потоку — нині там дзюркотів струмок з густою коричневою водою, а на площадці першого уступу простягнувся довгий кам’яний вал незвичайної форми: з каменів стирчали товсті дуги і шпичасті стовпи сріблясто-білого кольору. Щось він нагадував, цей вал; невиразні асоціації зароїлися в голові Аліссона — десь він бачив щось подібне, воно здавалося дивно і хвилююче знайомим. Він видобув бінокля, підкрутив окуляри.

Кемпер клацнув футляром дозиметра.

— Фон цілком стерпний — сімнадцять рентгенів. Поблизу буде мало не тридцять, але я довго баритися там не збираюсь, покажу дещо і назад. Звідсіль, до речі, видно краще. Ну, то що тобі нагадує цей осип?