Розділ «Василь Головачов КАЛІЮГА»

Ціною десятка синців, зірваних шоломів, порізів і подряпин їм удалося спуститись на землю, але втекти вони не встигли: пансперміт — це був Стрілець — повернув голову в їхній бік.

Дві хвилини, — Аліссону здалося, що минула ціла вічність, — вони, не рухаючись, дивились одне на одного: люди і страхітливий пришелець; бокові очі — радари суперзавра були заплющені, а центральне відсвічувало прозорою вологою, немов ящер плакав, однак у його погляді не було ні злості, ні погрози, ні ненависті, тільки подив і біль. А може, це здалося Аліссону. Хвиля судороги перебігла по тілу дракона, здійнявши металічний передзвін.

Метушня біля вертольотів уляглася, крики стихнули, два з них піднялись у повітря, за ними ще один, останній, що його вів напарник Кемпера: льотчик діяв за наказом майора, який рятував двадцять душ і пожертвував двома — Аліссоном і самим Кемпером. Суперзавр перевів погляд на вертольоти, проте не зробив жодного пострілу із своєї носової “гамма-гармати”, потім знов повернувся до залишених землян, тріпнув “крилом” і… відвернувся! Поряд почав прокидатися Тихоня.

— Ходімо, Нормане, — сказав скрегочучим голосом Кемпер. — Здається, він нас відпустив.

— Навіщо? — напрочуд спокійно поцікавився Аліссон. — Ми нікуди не встигнемо втекти.

— Чому? Якщо тихенько відійти до ущелини, а потім дернути…

— Я не про те, дракони нас, можливо, й не зачеплять, вони великодушніші за Рестелла і компанію.

— Що ти хочеш сказати?

— Те, що операція “подвійний удар” вступила в завершальну стадію.

— А-а… — сказав, помовчавши, Кемпер. — Я й забув. Але, можливо, Джайлс і… хто там з ним… Кіллер? — не стануть кидати атомну бомбу? Візьмуть і приймуть пропозицію росіянина, га? Зачекаємо?

— Що нам лишається?

Обмінявшись напівпосмішками, вони відійшли, не криючись, на кілометр, повсідалися на камені і стали спостерігати за діями суперзаврів, що не знали за собою ніякої іншої вини, крім факту народження в “неналежному місці” в найжорстокішу з епох, яку самі ж люди назвали каліюга…