Розділ «Василь Головачов КАЛІЮГА»

— Що?! Чи не хочеш ти сказати, що й цього монстра я змайстрував власними руками?

— Ні, не змайстрував, це не під силу всьому нашому інституту, однак у мене блиснула думка: раптом наш над’ящер не є мешканцем Землі?

Кемпер кинув помішувати в казанку суп із концентрату, який варився на похідному спиртовому пальнику.

— Ти не оригінальний. У вільний час і я почитую науково-популярну літературу і знаю, що таке панспермія. Хочеш сказати, що спора або яйце цього страховиська випало на Землю з космосу, а воно потім тут народилося? Особисто мені подобається перша гіпотеза: суперзавр — дітище мутації. В історії Землі стільки білих плям, що немає сенсу шукати пришельців там, де вони не з’являлися. Природа більш винахідлива, ніж ми вважаємо. В усякому разі богові з нею не зрівнятися.

Аліссон із збудженою цікавістю слухав льотчика, раптом відкривши в ньому якості, яких ще не знав: допитливість, начитаність і здатність до філософських узагальнень.

— Бога нема, — сказав він. — Вірніше, я в нього не вірю.

— Я теж. У світі стільки безумства, що виправдати бога може лише те, що він не існує.[5]

— Не пам’ятаю, хто сказав, що безумство — надлишок надії.

— В такому разі я безумний над міру. — Кемпер налив в алюмінієві тарілки паруючий суп. — Я настільки безумний, що сподіваюся дожити до глибокої старості.

Аліссон похитав головою, але продовжувати розмову не став.

Думки повернулися до знахідки, і його знов захопила таємниця, що крилася в появі на світ суперзавра з живими зародками. Повечерявши, він зійшов на невелику пірамідальну скелю і огледів околиці “посадочної площадки”, де приземлився їхній “вагітний яструб”, як назвав літака палеонтолог, або “віслюк” — за образним висловом Кемпера.

Сіро-білу твердінь кам’яної пустелі вже розкреслили довгі чорні тіні від дивних геологічних структур — дайок, які нагадували величезні, немов споруджені людськими руками коричневі стіни, орієнтовані, як спиці велетенського колеса. Це були рештки прадавніх лавових потоків, які вилилися через тріщини в епоху вулканізму і горотворення. Зубовидні скелі-штоки застигли охоронцями древніх вулканів, конуси яких були зруйновані ерозією. Сплюснутий багровий овал сонця падав за обрій в пелену пилу. Білий шрам— слід висотного літака — ділив чашу неба навпіл і встромлявся в сонце опереною стрілою лихого мисливця-велетня.

Аліссон нараз відчув — не почув, а саме відчув — тишу пустелі: величезний простір здибленого каміння завмер у чеканні чогось звично жахливого, як укол для хворої дитини, але таїлися в цьому мовчанні ще й терпеливий спокій матері, і суворий докір батька…

— А взагалі-то дивно, — пролунав над вухом голос Кемпера.

Аліссон здригнувся, озирнувся назад.

— Ти про що?

— Дивно, що в такому хаосі відшукалася пристойна рівна площадка, і якраз у найцікавішому з погляду геології місці.

— Щодо геології не знаю, а з погляду палеонтолога — точно.

— От я й кажу. Ходімо ще раз подивимося здаля на нашу золоту жилу та полягаємо спати. Завтра вранці я маю бути в повітрі, випробування рівно о дванадцятій за місцевим часом, перенесли, гади, на добу вперед. Побудеш сам, а потім я за тобою прилечу.

— А тут залишатися безпечно? Якщо до епіцентру всього двадцять миль…