Розділ «Леонід Панасенко НЕ КАМІНЬ»

Ризиконавти

НЕ КАМІНЬ

Він встав як завжди безгучно — щоб не розбудити дружину. Було близько шостої за місцевим часом. У вузькому уламку слюди, який він минулого літа оправив у дерево, невиразно відбилося його велике незграбне тіло. “Наче поспіхом збирали — із чого прийдеться”,— мимохідь подумав Кім і всміхнувся.

Він жив уже четверте життя — двісті сорок вісім років від першого народження й трохи більше тридцяти від останнього — і щоразу, коли міняв зношений організм, до найдрібніших деталей відтворював свою не дуже вдалу тілесну оболонку. Його прихильність до традиційної біоформи інші Імпровізатори вважали дивацтвом, примхою майстра, тому що будь-яка стабільність у мінливому світі завжди коштувала чималих зусиль; значно простіше вигадати собі тіло більш сучасне і зручне для роботи. Він знав, що Імпровізатори-початківці охоче вирощують масу додаткових органів почуттів, дублюють серцево-судинну систему, а пояснюють усі ці приготування майбутніми труднощами. Аякже, їх чекає воістину божественне заняття — знаходити безнадійні, потенційно неспроможні до самозародження життя світи і пробуджувати їх. Спершу запліднювати стійкими органічними з’єднаннями, затим… Одне слово, пекельна праця генного проектувальника, навченого методам формування матеріальних структур за допомогою психополя. Всілякі експерименти із власним тілом Кім вважав пустощами, марною тратою сил та часу. Із цього приводу він якось кинув фразу, що стала згодом крилатою: “Справжній Імпровізатор повинен бути консервативніший, ніж матінка-природа; вона-бо могла експериментувати мільйони років, а в нас є строки й усвідомлена мета”.

…Ліс пахнув свіжою зеленню. Його сповнювали незчисленні шерехи і стримані порухи: дерева розгортали сувої велетенських листків, аби із першими променями Зірки збирати дорогоцінну енергію.

Імпровізатор потягнувся, заклав руки за спину. І тієї ж миті у них тицьнувся гострий холодний писок.

— Це ти, Одновушку Мокрий Ніс? — спитав Імпровізатор, не обертаючись. — Виспався, розбишако?

З-за відрогів Похмурих гір вже пролилися перші струмочки зорі. На якусь мить він нараз відчув чи то напад досади, чи то доторк нудьги. Те саме безсоння, що зганяє ні світ ні зоря зі зручного ложа, той самий рудий одновухий пес, швидше навіть вовк — тварина загалом лагідна, однак у своїй зграї чомусь не вживається.

“Чи не засумував ти, старче? — спитав себе Кім. — Може, тобі набрид цей Рай, га? Може, тебе потягло до людей? У товкотнечу, біганину, коли лікоть — у бік, коли в потилицю одне одному дихають. Бо звідки ж безсоння та суєта думок? Чому це найдорожче — плоть від плоті твоєї — стає осоружним і чужим? Та ні. Ти просто зледащів. Ти забув, що і Рай потрібно вдосконалювати. Тобі час нарешті зайнятися ділом”.

Імпровізатор згадав сьогоднішню ніч і заплющив очі, насолоджуючись уривками видінь-спогадів, таких яскравих, немовби все повторювалося знову і навіч, а не в пам’яті.

…Він дмухнув на “соняшник” — здоровенну жовту квітку, яку створив спеціально для освітлення, — і живий нічник погас.

— Чому ти тремтиш? Тобі холодно? Не треба так багато купатися перед сном.

— Ні, Кімчику. Мені добре… з тобою. Тільки мені трошечки страшно. Скоро, мабуть, прийдуть вітри. Я відчуваю їхній прихід.

— Дурненька, чим вони нам завадять?

— Я не боюся вітру. Але він приходить, коли наближається Зірка. Вона стає тоді величезною, кошлатою… Вона може впасти на наш дім. Ти сам якось казав.

— Спи, моя Втіхо, спи. До літа ще далеко, та щоб тебе заспокоїти… Я завтра ж піду до пустища. Там мої очі й вуха, які стережуть нашу Зірку. Все буде добре.

— Ох, Кім. Ти обіцяєш і щоразу забуваєш піти. Вітер уже близько.

— Ні, ні, нерозуменятко ти моє. Це просто я дихаю.

— Кім! Любий Кім…

Великий Імпровізатор відігнав від себе нічні нашіптування й поглянув на дім. Дружина усе ще спала. Він уявив собі, як вона спить: на лівому боці, коліна зігнуті, подих такий тихий, ніби Втіха зачаїлася і до чогось прислухається. Згадав її всю, жадану й прекрасно-безсоромну (господи, природі сором невідомий), і подумав, що таке, певно, відчув лише він — любов у трьох іпостасях. Чоловіка, батька — усе це знайоме, цього скільки завгодно, а от творця…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ризиконавти» автора Панасенко Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Леонід Панасенко НЕ КАМІНЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи