Розділ «Василь Головачов КАЛІЮГА»

Крига на панспермітах розтала на ранок, однак вони не ворушилися, ставши з жовтогарячих тьмяно-жовтими. Тепер вони були подібні до скульптурних витворів модерністів, виліплених з чистого золота. Але навіть такі — нерухомі, мовчазні, мертві, вони навіювали жах, відразу і водночас побожний трепет своєю несхожістю із земними формами життя, силою і неземною, справді космічною, потворністю. При тривалому спогляданні чудовиськ людину раптом вражала думка про неймовірну, чи не протиприродну пристосовуваність життя до будь-яких природних умов, готовність вижити за всяку ціну: або ціною відмови від розуму — і тоді виникали колоси на зразок динозаврів на Землі і суперзаврів у Космосі, або ціною набуття розуму — і тоді з’являлися істоти, подібні до людей, сильні тільки волею до перемоги і вмінням перетворювати умови існування…

Приблизно такі думки блукали в голові Аліссона, коли його разом з іншими “яйцеголовими” доставив до застиглих туш на вертольоті Кемпер.

Це була третя група спеціалістів, десантована в район заморожених панспермітів після того, як військові обстріляли драконів ракетами і нічого не сталося.

Від застиглих колосів, та й від землі, від кам’яних зморшок віяло могильним холодом, з близьких горбів дув пронизливий вітер. Поправляючи прозорі шоломи, пояси і рукавиці антирадіаційних комбінезонів, учені і експерти розійшлися вздовж загрузлих у кам’яному осипу тіл, кожен із своїм інструментом і приладами. їм дозволялося працювати біля суперзаврів не більше сорока—п’ятдесяти хвилин, оскільки тіла ящерів випромінювали на рівні двохсот двадцяти рентгенів на годину.

Взагалі-то Аліссону робити тут не було чого, але він хотів востаннє помилуватися на монстрів зблизька і умовив організатора експедиції взяти його з собою. Тепер він пошкодував, що не залишився в теплому наметі: витримати катування холодом навіть у скафандрі з підігріванням понад десять хвилин було неможливо.

Кемпер зрозумів друга раніше, ніж той поскаржився на зрадливість долі й негоду. Він відвів Нормана в кабіну, дав йому піддягти під балахон свій в’язаний светр і другий шолом з навушниками, і Аліссон повеселішав.

— Знаєш що, давай-но спробуємо вдертися? — раптом запалився він, киваючи на гору суперзавра. — Заразом і зігріємось.

Кемпер поглянув на нього, як на божевільного, подумав, почухав ззаду шолома замість потилиці і… погодився.

— Тільки візьмемо фотоапарат, зафіксуємо один одного на згадку, такого трофея не було в жодного мисливця. Хоча мені їх теж трохи шкода, як-не-як ми їхні хрещені батьки.

Вони озброїлися кішками, льодорубами, мотузками, карабінами для їх затискування і виступили в похід. “Підкорення трупів” вирішили розпочати з однієї з лап середньої пари, де було більше шансів зачепитися за нерівності рельєфу.

Суперзаври, очевидно, при раптовому похолоданні намагалися зіщулитись, зберегти тепло, затулитися перетинчастими “крилами” і так і застигли, притискаючись черевом до землі, втягнувши хвости, стискаючи передніми лапами шиї і похиливши голови. І все одно висота їхньої “холки” — мереживного коміра на шиї, який став найвищою точкою, — сягала не менше шістдесяти метрів, висоти двадцятиповерхового будинку!

Зблизька броня наддраконів виявилася пластинчастою, складалася з опуклих гранчастих ромбів, напівпрозорих, немов шліфовані коштовні камені. В глибині кожної пластинки горів тьмяний жовтий вогник. Кемпер постукав льодорубом по броні, викликавши тонкий, співучий, скляно-металевий звук.

— Сезам, відчинись! — пробурмотів Аліссон, мимоволі зіщулюючись, чекаючи, що гігант ворухнеться у відповідь і лишить від них мокре місце. Але все залишалося як і раніш, в навушниках рації гугнявив голос керівника групи, котрий давав вказівки підлеглим.

— Ходять чутки, — зронив Кемпер, з деяким сумнівом дивлячись вгору, на крутий круп суперзавра, — що наш знайомий доктор Хойл звернувся до росіян з пропозицією посушити голови над проблемою зупинки суперзаврів і якийсь російський фізик буцімто запропонував нашим воякам гарну ідею.

— Не чув. Що за ідея?

— Щоб утримати драконів у “загоні”, слід згодовувати їм потроху в центрі Невади радіоактивні шлаки, відходи палива ядерних реакторів. Непогана ідея?

— Непогана, проте виникла надто пізно.

— В тім-то й річ, що фізик запропонував її ще до бомбардування драконів кріогенераторами. То що, поїхали? — Під вереск лічильника Гейгера Кемпер перший поліз на зігнутий гачкоподібний палець лапи, який судорожно вчепився в скелю.

Ніхто не звернув уваги на дії “альпіністів”, кожен поспішав зробити свою справу, знаючи, що потрапити сюди вдруге буде дуже непросто.

Підйом не був особливо важким, однак “скелелази” досить швидко зрозуміли, що грані опуклих лусочок броні звірів не лише тверді, а й надзвичайно гострі: спочатку Аліссон, невправно повернувшись, геть-чисто зрізав півкаблука на лівому чоботі, потім Кемпер порвав тканину комбінезона на коліні, і, нарешті, порвалася мотузка, яка невдало ковзнула по гострій шпорі на “ліктьовому” згині суперзавра. Довелося збавити темп сходження, і Аліссон подумав, що у них не лишиться часу на спуск, коли буде дано команду розсаджуватися по вертольотах. Кемпер подумав про те ж саме, але відступати було не в його манері.