Розділ «Василь Головачов КАЛІЮГА»

— Або в таборі біля кістяка, або…

— У мене в бригаді, — закінчив Кемпер.

— Проведіть їх, Гретцкі, і простежте, щоб їм нічого не бракувало.

— І на тім спасибі, — зітхнув Кемпер, коли вони дісталися вертольота під охороною неговіркого полковника. — А ти молодець, докторе Норман, шкварив, мов по нотах. Джайлс даремно хвалити не стане, та й слова свого дотримує, будь спок. Ти чого смурний? — здивувався раптом льотчик.

— Та шкода мені їх! — досадливо сказав Аліссон.

— Кого?

— Малюків! Вони ж не винні, що народилися тут, у Неваді. До того ж ми самі спровокували їхнє народження.

Кемпер тільки присвиснув, зачудовано дивлячись на спохмурнілого палеонтолога.

Через добу на полігон у район Коннорс-Пік були доставлені із Льяно сріблясті контейнери, схожі на цистерни для пального — експериментальні кріогенератори миттєвої дії, дітище однієї з секретних лабораторій, які працювали над використанням будь-яких винаходів у воєнних цілях.

Аліссон усе ще гостював у Кемпера, злітавши з ним пару разів на патрулювання біля межі зони враження — в дев’яти кілометрах від суперзаврів, які невтомно рухалися до наміченої мети. Він знав, що готується операція “подвійного удару”: разом з бомбометанням кріогенераторів передбачалося скинути і ядерну бомбу, якщо холод не зупинить плазуючих гігантів. Ще через день усе було готове до початку операції.

І тут суперзаври зупинилися, До заводу “Ер-зет”, котрий переробляв руди урано-торіаніту, залишалося ще п’ятсот з лишком кілометрів.

Завмерли в чеканні “непогрішима” військова машина Пентагону, що бездумно потрясає м’язами і обслуговується компанією бравих хлопців “без страху і докору” з усіх родів військ, і колектив учених, інженерів і технічних працівників, покликаний пояснити всі таємниці природи і пристосувати їх на службу богові війни. Гіпотези одна неймовірніша за іншу киплячою піною звалилися на голови вдячних слухачів, які з каламутними поглядами і розкритими ротами ловили кожне слово промовців. Одна з них була цікава, висунув її молодий біолог з Пенсільванського університету: перехопивши радіорозмови, суперзаври зрозуміли, що їх хочуть знищити, і зупинилися порадитись, що робити далі. Таким чином гіпотеза прямо передбачала наявність у неземних драконів розуму.

— Ось побачите, — розмахував руками біолог, — вони за день—два підуть на контакт, здадуться в полон і приймуть усі наші умови.

В іншій гіпотезі стверджувалося, що дракони просто зголодніли й відпочивають, у третій — що вони вирішили не йти до заводу через недостатній запас енергії, все ж таки на двохсоткілометровий перехід її пішло чимало. Були ще й четверта, і п’ята, і двадцять п’ята гіпотези, і всі вони виявилися неспроможними.

На третій день таємничого сидіння майже в повній нерухомості в глибокій вулканічній воронці панцирі суперзаврів почорніли, стали тріскатися, немов хітинова шкаралупа личинок хрущів, і з цієї “шкаралупи” виповзли оновлені, змарнілі, в жовто-гарячій броні, пансперміти. В них тепер майже не було хвостів, а жахливі нарости на спинах перетворились… на величезні перетинчасті напівпрозорі крила! Коли один з драконів, немов пробуючи, розправив ці крила — всі, хто дивився телепередачу в таборі, ахнули, вражені красою відблисків і райдуг, які спалахнули під сонцем.

— Я чомусь ждав подібної трансформації, — признався Кемпер Норманові; вони дивилися телевізор у себе в наметі. — Згадав оповідання одного з наших провідних фенів про лялечку. Правда, від того, що в них виросли крила, дракони не стали набагато красивішими й привабливішими.

— Видовище, яке притягує і водночас відштовхує, — погодився Аліссон. — Однак мене більше лякає те, що вони здатні пристосовуватися до чужих умов. Прогресують, породження пекла, і то такими темпами, які й не снилися нашим земним організмам. Що ж воно буде далі?

— Як ти гадаєш, вони злетять?

— Навряд, надто вже велика їхня маса, ніякі крила не потягнуть, та й енергії для польоту потрібна сила-силенна. Я взагалі вважаю, що це не крила.

— А що?