Розділ «Василь Головачов КАЛІЮГА»

— В чому?

— Суперзавр, ясна річ, страшний, що й казати. — Вірджін пересмикнув плечима, коротко розсміявся. — Навіть коли про нього згадуєш — і то морозом проймає! Але я б не назвав його носієм всесвітнього зла, це чисто психологічна оцінка, сформована нашим, людським страхом. Можливо, з його погляду саме ми, люди, є носіями зла. Це з якого боку подивитися.

Аліссон розкрив бляшанку з кока-колою, запропонував льотчику, дістав бутерброди в целофані. Вони мовчки з’їли по одному.

— Де вони зараз?

— Повзуть у напрямі до Уїлер-Пік, через що специ Пентагону стоять на вухах.

— Чому? Бояться, що пансперміти не повернуться до “резервації”?

— І цього теж, але більше через те, що в сорока дев’яти милях від Уїлер-Пік готується чергове ядерне випробування з програмою “Чорний вогонь”: в шахті на глибині півмилі сховано дуру потужністю в двісті п’ятдесят кілотонн.

— Ти хочеш сказати… — Аліссон перестав жувати.

Кемпер кивнув.

— Тямиш. Суперзаври відчули радіацію заряду. Пам’ятаєш, як вони зжерли контейнер з радіоактивним церієм для рентгенівського інтроскопа?

Аліссон присвиснув.

— В такому разі їм каюк. Твій улюблений Рестелл не стане дожидати, поки дракони полізуть в шахту, він їх знищить раніше.

— Не знаю. — Кемпер зітхнув, хмарніючи. — Щось мало віриться. Коли б ти їх бачив! — Він уважно подивився на змарніле обличчя палеонтолога. — Не шкодуєш, що я тебе сюди притягнув? Розраховував трохи заробити, а натомість…

Аліссон похитав головою, в свою чергу вдивляючись в обличчя друга із запалими очима, обвітрене, з гострими, туго обтягнутими шкірою вилицями.

— Тобі, я бачу, теж не з медом. А я одержав більше, ніж розраховував, — дивовижну, хоча й моторошну таємницю, яка перевернула уми, і захоплюючий душу інтерес. Щоправда, шеф обіцяв мені за інформацію золоті гори, отже, і в цьому ми не прогадали. Половина прибутку за публікації — твоя. А шкода, якщо Рестелл їх знищить…

Вони вийшли з алюмінієвого будиночка, одного з десятка таких самих, в яких мешкали члени експедиції. Зовні було жарко, задушливо, незважаючи на поривчастий вітер, що приносив із пустелі запахи розжареного каміння, гудрону, згорілого пороху і пилу.

Десь у п’ятдесяти милях звідси пробивали свою дорогу в скелях неземні, жахливі, ні на що не схожі, нещасні істоти, випадково народжені злою волею людини і зовсім не випадково приречені цією ж волею до знищення…

Суперзаври дісталися Уїлер-Пік через дві доби.

З холодним і жахливим спокоєм вони розстріляли танковий взвод, викликаний Рестеллом і перекинутий повітряним шляхом для охорони підготовленої до вибуху шахти, пройшли мінне поле і вогненну напалмову смугу, спустилися в долину з наметовим містечком, звідки були негайно евакуйовані інженери і робітники-будівельники, і Рестелл змушений був наказати бригаді охорони полігону обстріляти район дивізіоном реактивних установок залпового вогню.

Коли стіна землі, розтрощеного на щебінь каміння, пилу і диму спала, поглядам спостерігачів-вертольотчиків явилися живі й неушкоджені на вигляд пансперміти, які заклопотано розколупували устя шахти. Вибухи ракет, начинених звичайною вибуховою речовиною, були для них не страшніші, ніж комарині укуси для людини.