Розділ «Базар»

— Вони — люди?

— Ти молися, щоб тебе не купили… Розумієш… На цьому базарі тільки вдень люди продають речі. А вночі — уночі речі продають людей.

— Що?!

Пройшло ще двоє тіней — більша й менша. Андрій почував, як незборимо притягує їхню увагу; наступна тінь зупинилася перед прилавком і стояла так хвилини зо три — Андрій сидів, втиснувшись спиною в м’який вузол із купальниками. По скронях у нього текли струмки поту.

— Я збожеволів? — безпомічно запитав він продавця купальників, коли наполеглива тінь нарешті здаленіла.

— Може бути, — продавець ковтнув «Спрайта» з пластикової пляшки.

— Які ж це речі?!

— Різні… — продавець нервово витер губи. — Дорогі, дешеві… А куплять тебе. Придивляються, прицінюються… До перших півнів неодмінно куплять.

— Ні! — сказав Андрій, борючись з нападом паніки. — Я ж не… я іду!

І він кинувся до виходу через прилавок, але там уже стояла чергова тінь — висока й кутаста. Здається, вона вже бувала тут раніше і дивилася на Андрія — він відчував погляд — так дивиться жінка на гарну, потрібну, але дуже вже дорогу річ.

— Врятуй мене, — сказав Андрій і схопився за місце на грудях, де мав би бути натільний хрестик. Рука піймала ґудзик сорочки — хреста Андрій не носив ніколи, він лежав зараз вдома, у комоді, у старому гаманці.

— Курити будеш? — запитав продавець.

— Врятуй мене! — заблагав Андрій. — Я вирвуся… приведу сюди… ментів… УБОЗ… вони цей ринок накриють… знесуть…

Продавець гірко посміхнувся. Похитав головою:

— Ні… На речі немає управи. А врятувати тебе… Навряд чи. Тільки…

Він замовк. Узяв довгий ціпок з гаком на кінці, зняв жіночий торс, що погойдувався на мотузці, діловито приміряв на нього страхітливий строкатий бюстгальтер.

— Що — «тільки»? — вигукнув Андрій.

Продавець обернувся до нього. У нього було дуже літнє, утомлене, безнадійне обличчя.

— Річ тебе може врятувати. Якщо в тебе є… чи була… своя річ. Своя, тобто — рідна… Дорога тобі. Якщо знайдеш… згадаєш… вона тебе може виручити. Тільки вона. Я теж… я тоді не встиг. Думав усе життя — я не баба, щоб за речі триматися… Тому не вивів мене ніхто. Тому й купили. Стою…

І він знову взявся натягати купальник на манекен. Андрій дивився, як спритно й байдуже він вправляється з жіночими трусами, і в голові в нього було порожньо-порожньо.