Розділ «Базар»

Довгі години, проведені в пошуках виходу, дечому його навчили. Можливо, продавець жартує, розігрує його, а можливо, він божевільний; та що б не було — продавець купальників здавався найрозсудливішою людиною на цілому базарі. Він принаймні не робив вигляду, ніби нічого не відбувається.

— Уже незабаром, — сказав продавець. — У Миколи, що китайським лахміттям торгує, опівночі будильники пищать. Ось як пропищать — тоді сам побачиш… А поки пригощайся, — він поклав на коліна Андрію яблуко, маленьке і зеленувате, білий налив.

Андрій відкусив не дивлячись. Байдуже виплюнув черв’яка. Зітхнув. Відкусив знову.

— Який зараз рік? — запитав продавець.

— Дві тисячі четвертий, — відповів Андрій сухими губами.

Продавець зітхнув:

— А я як у дев’яносто п’ятому вийшов на точку, так і стою. Не відпускає.

— Хто не відпускає?

Продавець подивився на нього із співчуттям. Зітхнув:

— Мене вже двічі купували. Третього, може, і не переживу…

— Хто купував?!

— Вони, — сказав продавець з невимовною відразою. — Перший раз… я б, може, і встиг вирватися, але тільки відразу… купили. У першу ж ніч… Я точно так само…

У цей момент поруч, за стіною барвистих купальників, запищав будильник. Ненависний будь-якому сплячому звук моментально розрісся, підхоплений багатьма механічними голосами. Будильники дзвонили хором секунд тридцять, потім один за одним стихли.

— Ну от, — сказав продавець.

Вогник у гасовій лампі спалахнув яскравіше.

Кілька хвилин сиділи мовчки. Андрій чекав, що продавець розсміється і скаже: бач, жарт удався, і пора збирати торби — ринок нарешті закривається. Андрій чекав, що продавець заговорить, але він мовчав, і тиша ставала все напруженішою. Андрій відкрив рота, щоб самому перервати мовчання, але в цю мить на нього наліг фізично відчутний, дуже важкий погляд.

Він так і завмер з відкритим ротом.

Через сусідній прилавок, через костюми і піджаки висунулася темна, неясна, безлика фігура. Вогник гасової лампи затремтів; чорна тінь сковзнула далі, у напрямку торговця китайським ширвжитком. Андрій часто задихав, позбувшись погляду, але в цей момент з іншого проходу, з-під миготливої ялинкової гірлянди виповзла ще одна тінь, цього разу висока й кутаста. Андрію здалося, що він бачить хворобливе, бліде під товстим шаром гриму жіноче обличчя…

— Хто це?!

— Це вони. — Продавець закурив, загасив сірник, кинув під ноги. — Нічні покупці…