Розділ «Неспокій»

Смикнулися. Зупинилися. Переглянулися.

— Не допоможе, Андрійку, ти ж знаєш! — шепнула дівчина. — Не допоможе!

— Не допоможе, — погодився поручик Дроздовського полку.

Знову подивилися одне на одного. І кинулися вперед — туди, де тіні до колишнього вчителя підступали.

— Назад! Назад! Діти, назад!

Сергій Ксенофонтович багато років так не кричав. Не підвищував у класі голосу учень великого Ушинського, вихованців своїх поважаючи. А от зараз — довелось.

— Не треба, діти!

Знали, що не треба. Але все ж не зупинилися.

Встигли! Перед тінню першою, що вже до вчителя підбиралася, пліч-о-пліч стали.

— Назад, сволото червона! — підняв кулаки за правилами англійського боксу поручик.

— Порішу, контра! — замахнулася боєць Бондаренко іржавим револьвером, що поклали друзі в її фанерну труну.

– Ідіть, Сергію Ксенофонтовичу, йдіть! Ми прикриємо!..

І — вдарило. Далеким гарматним громом, забутою скоромовкою кулемета «Максим». Ударило, затягло густим туманом останнього болю. Останнього, такого пам’ятного…

Стис побілілі пальці поручик Разумовський, прямо в кінську морду кулеметним стовбуром цілячи. Від стрічки недогризок залишився, оточена з усіх боків тачанка, бородаті пики вже поруч. «Здавайся, біляк!», — репетують.

— Сміливо ми підемо в бій! — ощирився в чужі личини поручик. — За Русь святу! І за неї проллємо…

Не пісня вийшла, тільки хрип. Але зумів усе-таки — разом, однією чергою поклав коня й вершника. І зрадіти встиг наостанок. Злетіла до самого неба чужа шабля, заюшила темна кров з перерубаного горла.

Сміливо ми підемо в бій за Русь святу…

Командир відділення убитий і взводний убитий. Б’ють в упор тачанки махновців. Потрапив у засідку непереможний загін товариша Химерного.

— За мною! — кричить боєць Оксана Бондаренко. — Порубаємо гадів! Сміливо ми підемо в бій за владу Рад!..

Тачанка — що фортеця. Огризається кулеметним свинцем, не підійдеш, не під’їдеш. Але все-таки прорвалася боєць Бондаренко на своєму сірому в яблуках красені-коні, махнула шаблею, голову лиху махновську на криваву кашу дроблячи. І ще встигла здивуватися, чому шабля не в руці, чому закривавлена трава так близько.