Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

„Дай боже”, — подумав я, хоч i розумiв, що це вкрай егоїстично з мого боку. Але ж Пенелопа лише нещодавно ввiйшла в моє життя, i я не хотiв так швидко дiлитися нею з iншим чоловiком...

— Типовий прояв батькiвського егоїзму, — прокоментував Брендон, здогадавшись, якi думки снують у моїй головi. — Ми, чоловiки, в цьому планi трохи схибленi. Сини ревнують матерiв, брати — сестер, батьки — дочок.

— Ти теж ревнуєш Бренду? — запитав я.

На його обличчi з’явився стражденний вираз.

— Свого часу ревнував. Коли вона була одружена. А до того i пiсля того не було пiдстав.

— А Бренда ревнива?

— Нiскiлечки. Вона дуже приязно ставиться до жiнок, що менi подобаються. От зараз вона просто в захватi вiд Дани... — Зненацька Брендон замовк i уп’явся в мене пiдозрiливим поглядом: — Стривай-но, Артуре! Пам’ятаю, ти розповiдав, що твоїми Провiдниками до Джерела були Морган Фергюсон i Дана. А отже...

Я зiтхнув:

— Так. У мене з Даною проблеми через цi клятi чари. Але згодом все владнається. Я вже маю досвiд з Бронвен.

— Гм-м... Дана теж небайдужа до тебе, — сказав Брендон, марно намагаючись приховати ревнивi нотки. — Це видно неозброєним оком... — Вiн ненадовго задумався. — А якщо Дана буде моїм Провiдником? Може, це зруйнує попереднi чари?

Я б покривив душею, якби сказав, що братова iдея менi сподобалася. Але не мiг не визнати, що в його словах є певний сенс. Адже мiй потяг до Бронвен почав сходити нанiвець саме пiсля того, як я пройшов до Джерела...

— Не стану заперечувати, — врештi вiдповiв я. — Певна рiч, за умови, що погодиться Дана. Якщо ти справдi маєш серйознi намiри, сватайся до неї, отримуй її згоду, а пiсля мого коронування я все влаштую.

— А чому тiльки пiсля коронування?

— Бо лише тодi корона зi Знаком Влади стане моєю власнiстю. Звiсно, її будь-коли можна поцупити iз скарбницi, але я не хочу цього робити. Це було б недоброю прикметою на початку мого правлiння. Отож вибирай: або днями я веду тебе до Джерела, i твоєю сполучною ланкою з матерiальним свiтом буде Бренда, або наберися терпiння й зачекай ще пiвтора мiсяця.

Брендон рiшуче кивнув:

— Краще зачекаю. Сила не вовк, у лiс не втече, а от Дана... її треба звiльнити вiд цих чарiв.

— Вiрнiше, — уточнив я, — витiснити їх новими.

— Хай так! — брат з викликом глянув на мене. — Але я хочу одружитися з нею.

„Я теж хочу...” — майнула в моїй головi непрохана думка.

*