Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

Невдовзi Брендон пiшов до нашої каюти, щоб одягтися, а я нарештi взявся за те, що мав зробити ще три днi тому, але нiяк не наважувався. Пiсля зречення Колiн вiддав до королiвської скарбницi свiй Знак Сили, що належав до авалонського комплекту чотирьох каменiв, а з собою забрав трофейнi — тi, що отримав вiд Гендрiка Готiйського. Таким чином, вiн мав при собi той самий Знак, за допомогою якого я вперше потрапив до Джерела. В принципi, це дозволяло менi зв’язатися з Колiном, де б вiн зараз не перебував.

Я розслабився i направив пучок своєї свiдомостi всередину Сапфiра. У його лабiринтах я вiдшукав кiнець червоної нитки — слiд вiд взаємодiї з Колiновим Знаком Сили. Я став легенько тягти її до себе, аж поки вiдчув опiр. Тодi надiслав уздовж нитки виклик:

„Колiне!”

Вiдповiдi не було, проте я вiдчув чиюсь присутнiсть на протилежному кiнцi. Я сильнiше потягнув нитку, i ця присутнiсть стала ще вiдчутнiшою.

„Колiне, вiдгукнися!”

У вiдповiдь нитка завiбрувала, i менi почувся скрегiт зубовний. Зi мною вiдверто не хотiли спiлкуватися, але я був настирливий i не вiдступав. Нитка мiж нами натяглася, як струна.

„Колiне! — знову покликав я. — Це Кевiн. Обiзвись, прошу. Скажи щось”.

Нарештi присутнiсть стала явною, встановився повноцiнний контакт, i на мене наринув потiк гнiвних думок:

„Будь ти проклятий, Артуре Пендрагон! Навiщо кличеш мене? Що тобi ще треба?! Ти й так позбавив мене всього, що я мав”.

„Колiне, я не хотiв...”

„Ах, ти не хотiв! I обманювати мене не хотiв, i вiдбирати корону. Навiть Дану ти в мене забрав! Я пропонував їй пiти зi мною, пропонував Силу Джерела... I що ж — вона вiдмовилася! Через тебе!”

„Вибач, Колiне”, — винувато мовив я.

„Хай Бог тобi вибачає”, — з гiркотою вiдповiв вiн i перервав зв’язок.

Роздiл 31

Занурений у пiтьму королiвський палац спав у передчуттi завтрашнiх свят. Спало також i мiсто, щоб уранцi прокинутися пiд дзвони всiх авалонських церков i каплиць, що сповiщатимуть одразу про двi урочистi подiї. Спочатку в соборi святого Патрiка вiдбудеться давно очiкувана подiя — вiнчання ледi Дейдри Лейнстер з Артуром Пендрагоном, що мало символiзувати примирення двох династiй i двох основних етнiчних груп королiвства. Потiм святкова процесiя рушить до собору святого Андрiя Авалонського на коронування нового короля Логрiсу, майбутнього володаря Землi Артура i всiх Серединних свiтiв.

Я сидiв у темнiй вiтальнi королiвських покоїв, палив сигарету за сигаретою й вiддавався гiрким роздумам. Завтра Дейдра стане моєю законною дружиною, i почасти тому я не мiг заснути. Нi, я зовсiм не розлюбив Дейдру. Моє кохання до неї анiтрохи не зменшилося, та разом з тим, не щоднини, а щогодини, зростало й мiцнiшало почуття до Дани. Це почуття, навiть за всього бажання, я не мiг назвати просто потягом, хiттю, жагою. Це була любов — така сама, як до Дейдри... i водночас не така. Зi мною сталося щось неймовiрне, чого ранiше я й уявити не мiг: нiжнiсть i пристрасть у менi остаточно посварилися, оскiльки першiй милiша була Дана, а друга вiддавала перевагу Дейдрi. Можливо, я трохи незграбно висловлююся, описуючи свiй стан, але iнших слiв не доберу. Та й чи мають слова якесь значення...

Останнiм часом моя нiжнiсть дедалi впевненiше трiумфує над пристрастю, чому значною мiрою посприяла чергова Дейдрина забаганка — вона раптом вирiшила, що ми не повиннi спати разом до весiлля. Звичайно, я розумiв, що це було продиктоване запiзнiлим бажанням дотриматися загальноприйнятих правил, i цiлком погодився з нею — але всерединi мене щось обiрвалося. Мiж нами виникло вiдчуження, i моя незадоволена пристрасть звернулася нiжнiстю до Дани. Щовечора, лягаючи спати на самотi, я заплющував очi й уявляв у своїх обiймах Дейдру; та щойно моя свiдомiсть поринала в дрiмоту, обличчя моєї коханої змiнювалося, геть-чисто зникали чарiвнi веснянки, бездоганно правильнi риси пом’якшувалися, золотаво-руде волосся набувало вогненного вiдтiнку i звивалося в кучерi, а смарагдово-зеленi очi дивилися на мене вже не так млосно, як лагiдно... Я засинав, у думках обiймаючи Дану! I якщо ви назвете це сексуальною шизофренiєю, мабуть, я не заперечуватиму.

Проте немає такого лиха, щоб на добре не вийшло. Прагнучи вiдволiктися вiд особистих проблем, я за час подорожi з Лохлану в Авалон розробив детальний план заснування Дому. Перший його фаза, операцiя за кодовою назвою „Блеф”, почалася одразу пiсля мого урочистого в’їзду до столицi королiвства. Того ж вечора на розширеному засiданнi Ради магiстрiв чаклунських мистецтв я повiдомив, що для успiшного проходження обряду Причастя необхiдна або висока майстернiсть у керуваннi силами, або володiння певним обсягом знань з царини математики, фiзики, астрономiї, хiмiї та бiологiї. Як я й розраховував, мiсцевi чаклуни проковтнули наживку i ладнi були негайно вгризтися зубами в гранiт науки задля здобуття вiчної молодостi та могутностi.

Розповсюдження навчальних посiбникiв я поклав на Фергюсона, i той оголосив, що видача книжок розпочнеться наступного дня пiсля мого коронування. Пiдручники ми пiдiбрали в одному з технологiчно розвинених свiтiв, де була у вжитку валiйська мова, адаптували їх текст та термiнологiю до мiсцевих умов, доповнили чудовими iлюстрацiями Пенелопи й надрукували на високоякiсному паперi з використанням найкращого полiграфiчного обладнання — це мало справити на наших чаклунiв та вiдьом неабияке враження. Програму навчання я склав з такого розрахунку, щоб вiдстрочити бодай на рiк настання кризи, яку спровокували своїми необережними обiцянками Дейдра та Морган. (А старими i важкохворими чаклунами ми зайнялися негайно: для їх омолодження не конче необхiдне було Причастя — головне, що вони мали Дар, який дозволяв провести процедуру вiдновлення органiзму. Зараз це було основним заняттям близнюкiв i Пенелопи.)

Що ж до застереження про високу майстернiсть, то цю iдею менi пiдказала Бренда, i я визнав її слушною. Пiд цим приводом я мiг не криючись роздавати Причастя тим, кому бiльш-менш довiряв i чиєї пiдтримки потребував. Брендон розробив серiю заплутаних тестiв буцiмто для визначення рiвня майстерностi; насправдi ж це було чистiсiньке ошуканство, покликане лише створити враження об’єктивностi й неупередженостi при доборi потрiбних менi людей.