Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

Дiонiс знизав плечима:

— Як на мене, його вчинок цiлком логiчний. Ти знаєш, що зробив Мухамед, коли гора не пiшла до нього? Вiн сам пiшов до неї!

— Гадаєш, Александр замислив вендету?

— А ти сумнiвався? Я ж казав тобi, що вiн жадає твоєї кровi. I якщо вирiшив кинути своє потворне дiтище, цей мерзенний орден, то тiльки заради помсти. Я вже встиг перемовитися з дiдом, i вiн згодний зi мною — Александр став на стежку вiйни.

Я осмiхнувся:

— I як вiн добереться до мене? Пiде в нескiнченнiсть? Ласкаво просимо до пекла.

Дiонiс похитав головою:

— Александр не дурний i не пiде на вiрну смерть. Позаяк ти сам для нього недоступний, вiн спробує дiстати тебе опосередковано. Певна рiч, Юнону не чiпатиме — вона ж i його мати. На щастя, Пенелопа поза його досяжнiстю, як i Брендон з Брендою. Iншi твої сестри невдалi об’єкти для помсти, бо ти не був особливо прихильний до них. Сутiнки Александровi не до шмиги, отож залишається твiй Дiм — от по ньому, я думаю, вiн i вдарить.

— Як?

— Можливостей багато. Зараз Царство Свiтла на межi громадянської вiйни, досить однiєї жарини, щоб спалахнуло полум’я мiжусобицi. А якщо у твоєму Домi проллється кров, ти не залишишся осторонь, спробуєш припинити бiйню, адже так?

— Так.

— Ось тобi й вiдповiдь.

— Кепськi справи, — сказав я.

— Гiрше нiкуди, — погодився Дiонiс. — Тому тобi потрiбен надiйний тил бiля Джерела, щоб ти не боявся за долю свого новонародженого Дому. Сподiваюся, в такiй ситуацiї я буду не зайвий.

— Дякую, кузене. Ти один з небагатьох, кому я повнiстю довiряю. Радий буду бачити тебе поруч зi мною.

— Отже, домовилися. Забереш мене разом з „качками”.

— А що буде з Землею Аврелiя?

— Про неї не турбуйся. Александр створив могутнiй орден, це так; але вiн припуститися помилки, створивши його цiлком пiд себе. За будь-якого iншого гросмейстера орден Святого Духа приречений. А я, поки буду в Екваторi, посприяю його якнайшвидшому знищенню.

Я з розумiнням кивнув. На Землi Аврелiя Дiонiс був вiйськовим радником неаполiтанського короля, фактичного правителя всiєї Iталiї, що мрiяв здолати орден мого брата i поширити свою владу на нiмецькi землi.

— Раз Александр зник, — зауважив я, — то тепер матимеш бiльше часу на вербування „качок”. Як швидко впораєшся?