Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Ти зможеш, — сказала Бренда. — Ти мусиш. Заради доньки, заради всiх нас. Ти дуже потрiбен нам, ми всi тебе любимо.

— Я теж вас люблю, — вiдповiв я, витираючи сльози об сестрину спiдницю. — Але якщо Пенелопа дiзнається...

— Вона не дiзнається, Артуре. Нiхто нiчого не дiзнається. Це буде нашим секретом, нашою страшною таємницею.

— Страшною таємницею, — повторив я. — Так, страшною... жахливою...

Я спробував пiдвестися, i це менi вдалося — щоправда, ноги тримали мене не дуже впевнено. Спершись на Брендине плече, я пiдiйшов до парапету i подивився на спокiйну гладiнь Джерела. Десь там, у глибокiй безоднi...

— Брендо, ти знаєш, що я хочу зробити?

— Здогадуюся.

За мить у її руках з’явився великий букет сутiнкових троянд з блакитними пелюстками. Я мовчки взяв у неї квiти, нiжно торкнувся вустами до найбiльшого i найгарнiшого бутона, а потiм кинув увесь букет до Джерела.

Тобi мiй прощальний дарунок, Дiано...