Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

„Привiт, Артуре. — Вiн був схвильований i дуже збентежений. — У мене великi неприємностi...”

„А де ти?”

„У лiжку з Даною”.

„Жартуєш!!!”

„Якi там жарти! Зараз я в спальнi, у лiжку, поруч зi мною Дана, i я певен, що не марю. Я, звичайно, не проти, але...”

„Як це сталося?”

„Не маю уявлення. Розмовляв по твоєму дзеркальцю з Даною, аж раптом мене замлоїло, пробрав мороз, замакiтрилось у головi. Здається, на секунду знепритомнiв, а прочумався вже тут. У лiжку. Голий”.

„Голий?!” — вигукнули ми з Брендою.

„Ну, не зовсiм. Зi мною цей дурний берет з бомбоном”.

Я розсмiявся — i подумки, i вголос.

„Ти вже щось розумiєш?” — запитала Бренда.

„Поки нiчого. Та все одно смiшно”.

„Тобi це здається смiшним, — сумовито вiдгукнувся Брендон. — А як менi? Адже Дана думає, що я... оце...”

„Скандалить?”

„Ще нi. Схоже, я її добряче налякав”.

„Тодi не гай часу, — грайливо порадив я, щиро сподiваючись, що вiн не послухається мене. — Скористайся з нагоди. Тобi ж вiдомо, що роблять чоловiк та жiнка на самотi. Тим бiльше в спальнi, та ще й у лiжку”.

Брендон не вiдповiв. Я вже був подумав, що вiн, ображений у своїх кращих почуттях, перервав зi мною зв’язок, аж тут брат обiзвався:

„От чорт! Новi неприємностi!”

„Що там iще?” — тривожно запитав я.

„До спальнi ввiйшла дiвчина. Вродлива, руда, зеленоока, схожа на Дану, тiльки вища i з веснянками. Мабуть, це твоя Дейдра”. — I вiн передав нам „картинку”. Образотворчi здiбностi Брендона залишали бажати кращого, проте сумнiвiв не було, що це справдi Дейдра.