Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

„То що ж буває?” — нетерпляче запитав я.

„Ах, Артуре! Невже не розумiєш? — У сестриних думках забринiли гiркота й безпораднiсть. — Уяви лишень, як почувається Брендон, коли в мене мiсячне...” — Вiдтак вона перервала зв’язок.

Тим часом ми спустилися з пагорба i ввiйшли в мовчазний гай, де росли величезнi дерева, схожi на вiковi дуби, хiба що їхнi широкi стовбури були зеленого кольору, а листя — фiолетове.

— Тут так тихо, — мало не пошепки мовила Бренда. — Нi шелестiння листя, нi спiву птахiв...

— Птахiв тут немає, — не обертаючись, вiдповiла Бронвен. — I взагалi нiякої фауни. А iснування флори в Безчасiв’ї пiдтримує Джерело. Воно дало рослинам безсмертя у вiчностi, позбавивши їх можливостi розмножуватися.

— Виходить, це штучний свiт, — сказала Бренда.

— Це не свiт, а Безчасiв’я, — уточнила Бронвен. — Форма iснування Джерела. А всi цi декорацiї — трава, дерева, земля, небо, — призначенi для нас, людей, щоб ми не втратили почуття реальностi в мiсцi, де єдина реальнiсть — Джерело.

Дерева перед нами розступилися, i ми вийшли на широку прогалину, у центрi якої знаходилося водоймище iдеально круглої форми, метрiв шiстдесяти в дiаметрi, оточене мармуровим парапетом заввишки менi по пояс.

— Це Джерело? — запитала Бренда; в її голосi вчувалося легке тремтiння.

— Так, — кивнула Бронвен. — I, природно, з декорацiями.

Я обiйняв сестру за плечi, щоб побадьорити її, i ми разом наблизилися до Джерела. Бренда обережно торкнулася долонею до гладкого мармуру, а переконавшись, що вiн не б’є струмом i не обпiкає, сперлася обома руками на парапет i спрямувала зачарований погляд на Джерело.

По поверхнi водоймища пробiгали концентричнi хвилi. У центрi вода пухирилася, викидаючи вгору снопи яскравих синiх жарин. Вони злiтали приблизно на метр i згасали в повiтрi.

— Хвилювання посилюватиметься, — прокоментувала Бронвен. — Джерело вiдчуває присутнiсть неофiта i готується прийняти його... або знищити. Брендо, зазирни вглиб. Тiльки не вдавайся до сил. Просто подивися звичайним зором.

Трохи повагавшись, Бренда встала навшпиньки й перехилилася через парапет. Я притримав її за талiю.

Кiлька довгих секунд сестра дивилася вниз, мов заворожена, потiм рвучко вiдсахнулася, мало не збивши мене з нiг. Обличчя її було блiде, без кровинки, а очi гарячково блищали.

— Там безодня, — проказала вона. — Я бачила блакитне сяйво, що виходить з безоднi...

— Ти мусиш там побувати, — сказала Бронвен. — Якщо, звичайно, ще хочеш здобути Силу.

— Так, хочу, — впевнено мовила Бренда. — Що я маю робити?

— Зануритися в Джерело.

— I все?