Розділ без назви (95)

— Хто це? — злякано сказала Марта, увімкнувши зображення. — Ви мене чуєте? Де ви?

— Це я, — сказав він. — Чи не правда, тепер я маю вигляд набагато інтелігентніший? Хочете — почухаю ніс? Чи покажу язика?

Він торкнувся пальцем свого крупного носа з полілату.

— Добре, — засміялася вона. — Слухайте, конспіраторе. Нам стало відомо, що вночі, о другій годині київського часу першого серпня, тобто через (вона подивилася на годинник, він також звірив час)... через тринадцять годин наш чорний друг почне атаку на київський аеропорт Бориспіль і спробує посадити великі військово-транспортні літаки з бронедесантом. Можливо...

— Я не командую силами протиповітряної оборони цієї країни, і в мене немає ракет «земля-повітря», — жорстко перервав її Гайдук. Добре їм сидіти у Вашінгтоні і давати поради людині, голова якої оцінюється в мільйон глобо. Можна три броньованих «Лексуси» купити. До речі, чому так мало призначили за мою голову?

— Are you combating general or fucking shred? — лайнулася Марта Джеферсон. — Через годину на ваш геджет потелефонує одна людина. Можете повністю довіряти їй. Домовляйтеся. Хто казав «борітеся — поборете»? Врешті — решт, це ваша земля, це вас окупують. Did you get me?

«Форд-Скорпіон» в'їхав на затишну, порожню територію Політеху, де не було ні студентів, ні абітурієнтів, і тільки нелякані білки (руді, а не чорні, як у Вашінгтоні) бігали по доріжках між деревами.

Під'їхавши впритул до входу у будинок, Невінчаний почав носити речі на другий поверх.

Гайдук не встиг спитати Марту, чому перервався зв'язок з геджетом Божени.

А коли надумав, Марта Джеферсон, як добра старенька гостроноса фея королеви Орхідей, кліпнувши хитрими оченятами, вже розчинилася, залишивши по собі на екрані недовге рожеве світіння.

«Fuck you», — лайнувся Гайдук, хоч реалізація цих слів не входила в його наміри.