Розділ без назви (68)

— Сидіти тихо, — приклав палець до захисного щитка Хамзин. — Хто ворухнеться, — палець показав на жандарма з простріленою головою. — Відчиняй двері.

— Я не можу... не маю права... клянусь Аллахом, — благав жандармський офіцер.

Хамзин розстібнув верхні ґудзики жандармського френча і побачив поруч з військовим жетоном, що висів на грудях офіцера, ще одну висюльку, схожу на флешку, і зірвав її. Вставив до отвору кодової скриньки — і двері серверного приміщення почали повільно відкриватися. Постріли снодійними ампулами заспокоїли на двадцять годин офіцера та трьох його підлеглих.

У шоломі звучав голос Гайдука, який занепокоєно питав, що сталося, і просив негайно доповісти обстановку. Кібероперативники, що прийшли з Хамзином, уже поралися з комп'ютерами усерверній кімнаті: виявилося, що існує прямий кабельний зв'язок між турецьким берегом, Хіосом та островом Крейдос. Сервер у генуезькій фортеці, про який Гайдуку стало відомо з повідомлень грецької підпільної організації «Пам'ятай 1822 рік» (рік, коли на Хіосі турками було здійснено перший геноцид проти греків). Існували припущення щодо характеру сервера, але ніхто не знав насправді, якого роду інформацію він збирає для добродія Крейди — і чи тільки для Крейди?

Заклавши вибухівку в серверному залі, спецназівці зачинили броньовані двері й почали підніматися сходами до вежі. Ззаду пролунав глухий гуркіт вибуху. Хамзин, який йшов останнім, доповів Гайдуку про успішне виконання операції. В ту ж мить відчув страшний удар у груди і тупий біль у правій руці. Падаючи, зі здивуванням побачив на землі свою руку, що стискала пістолет, і помер, так і не зрозумівши, що сталося.