Розділ без назви (14)

Сонячне тепло з'їдало туман. Ревище двигунів заповнило злітну смуту, з якої один за одним стартували бомбардувальники і відлітали у напрямку затоки Гудзон, а звідти до Північного кола. Самотність і безнадія охопила Гайдука. Ліс навколо бази ще оточували смуги снігу, як у тайзі, а у Вашінгтоні, на Канал-Роуд, цвіли рожеві й жовті маленькі айстри — Лінда старанно поливала їх. Там залишилося його життя. Цистерни повільно від'їхали від літака, залишаючи гарячий слід у прохолодному просторі летовища.

Сивий офіцер приклав долоню до козирка старенького авіаційного кашкета.

— Прошу заходити, пані і панове. Від імені авіакомпанії «Літаючі гроби» вітаю вас на борту «Кульгавого дракона». Летіти нам довго, до двадцяти годин, чи долетимо — невідомо, шлях небезпечний. Але екіпаж надійний, веселий, молодий — всі пілоти старші за мене (він весело підморгнув мовчазним Гайдуку і Божені), але є вдосталь алкоголю і смачної їжі. Прошу, мадемуазель.

Першою він галантно пропустив Божену.

Гайдук попрощався з хлопцями з лімузина, помахав рукою стрільцю, який стирчав на даху «Каділака», і подався по трапу у непривітне черево «Кульгавого дракона». Величезний люк одразу почав зачинятися, і у літаку стало зовсім темно.

За мить до цього до літаючого госпіталю залетів невеличкий дрон й сховався в порожній операційній, сівши на безтіньову хірургічну лампу.

Літак повільно рушив довгою бічною доріжкою до початку злітної смуги, щоб зайняти чергу за бомбардувальниками, які з гуркотом злітали один за одним у холодне небо Канади.