Розділ без назви (104)

— Це — повідомлення Нобелівського комітету про номінацію нашого спільного з професором Армстронгом дослідження на цьогорічну премію, — з великим задоволенням пояснив Вебер. — Ви перший, кому я кажу це. Ви пам'ятаєте Армстронга? Ви ще грали з ним у гольф, коли приїздили до нашої лабораторії. Суть нашого дослідження, — він почав говорити тихо, наче боявся підслуховування, — в тому, що ми відкрили телевізійний вірус, який вражає мозок людини і викликає психічне захворювання, до синдромокомплексу якого входять прогресуючий дебілізм, емоційна тупість і стан агресивної ненависті. Найскладніше було відкрити і дослідити механізм передачі вірусу з екрану телевізора до мозку людини у цифровому вигляді. Але ми експериментально довели це і виділили вірус у чистому вигляді. Назвали його TDV — Television debility's virus.

— Це страшне відкриття, — сказав Гайдук, уявивши масштаби загрози для людства.

Вебер, забравши папку, почесав свої сиві брови-кущики:

— Це — не відкриття. Це запізніле пояснення сумного факту прогресуючої деградації людства. Невідомо, як її зупинити. Треба створювати спеціальну вакцину. Тому, мій дорогий Ігоре, коли ви очолите Українську державу, повинні добре подумати, що робити з телебаченням.

— Я нічого не збираюся очолювати, Альфреде Ісааковичу, — спохмурнів Гайдук.

— Очолите, очолите, — весело повторив Вебер. — Нікуди не дінетесь. Така ваша доля. Ви природжений лідер. А якщо серйозно — це виклик. Не ухиляйтесь від нього. Але послухайте кілька порад старого: треба відновити Україну. Можна назвати її Україна-Русь. Але обов'язково повернути українському народу всі права, що були забрані в нього. Мову, національну гідність, історію, свободу, національні багатства. Без цього тут залишиться пустеля. Раджу вам стати українським націоналістом.

— Я майже став, — похмуро визнав Гайдук.

— Ні, ще не стали. Ви не знаєте цієї землі, не знаєте її пісень, не знаєте, чому люди вмирали за цю землю. Тільки не думайте, що націоналізм — це ненависть до інших. Це любов — до себе, до свого народу і до інших. І не слухайте тих, хто постійно плаче над нещасною долею України, хто скиглить і розмазує соплі. Цей стан хронічної національної депресії тільки вбиває Україну. Треба брати приклад з хасидів. Так, так, не дивуйтесь. Адже їх батьківщина також тут, в Україні. Вони веселі. Вони радіють життю, вони танцюють і співають, народжують дітей і вірують у свого Бога. Незважаючи на всі нещастя.

Підніміться над історією, над сьогоденням. Я чув, з'явився такий рух — «Я останній українець». Це поразка. Ви уявіть, що ви — Перший українець у світі, що у вас все попереду. Почніть писати історію України з чистого аркуша. Чого вам не вистачає? У вас є чесне ім'я, бездоганна біографія. Вам довіряють люди. Вас знають на Заході. У вас і у вашого народу є не тільки майбутнє, але і блискуче минуле: Київська

Русь. Велика держава, яка існувала тисячу років тому. Є християнство. Степ прийшов ненадовго. Тільки скінчаться трави і почнеться зима (Вебер подивився на вікно, за яким падав сніг упереміж зі струменями дощу) — степові коні залишаться без сіна...

«Старий переплутав століття, — вирішив Гайдук. — Вік бере своє. Тут не коні Батия, а «черепахи» і танки Нижньо-Тагільського заводу».

— І, вибачте, Ігоре: якого біса ви сидите тут у Києві, граєте в конспірацію і створюєте партизанський рух Ковпака — Бандери — Че Гевари? Це неефективно. Не цим вам треба займатися, а рятувати Україну. Ви повинні негайно виїхати за межі окупаційної зони і оголосити на весь світ, що ви створюєте і очолюєте уряд відродження України. Треба негайно провести з'їзд усіх опозиційних сил з ліво- і правобережної України. Краще за все — у Вінниці, столиці Поділля. Тільки благаю вас, — Вебер вийшов з-за столу і нахилився над Гайдуком, — не впадайте в дитячу хворобу так званої демократії. Я маю на увазі охлократію. Владу духовних плебеїв — бідних чи багатих, все одно. Владу чверть- і напівінтелігентів. Владу натовпу. Ця стадія розвитку людства — позаду.

Альфред Ісаакович почав кружляти по кімнаті так, наче читав лекцію студентам Гарвардського університету, які прозвали його «марафонцем», бо упродовж лекції він, здавалось, пробігав довгу дистанцію.

— Відкрию вам ще одну таємницю. Ніякої демократії бути не може, бо люди — не рівні. Ні в чому не рівні. Це довела генетика.

— А як же французька революція? Рівність, братерство, свобода?

— Рівність жертв і катів? Братерство жебрака і мільйонера? Свобода вбивати ворогів народу? — зупинився на хвилину Вебер, вражено дивлячись на Гайдука, наче той — студент-двійочник, який не знає основ психології історії. — Люди — не рівні. Вісімдесят процентів — середняки-сіряки. Заражені вірусом TDV. Отже, виборна демократія — це демократія сірого плебсу. Звичайно, як люди, як Божі створіння, вони мають право на забезпечене життя. На добре врядування держави. На соціальну справедливість і освіту дітей. Але влада має належати професіоналам. Тому — ніяких партій, ніяких виборів, ніякої влади більшості. Вибори тільки на кореневому нижньому муніципальному рівні. Країною повинні управляти не бюрократи, а наймані менеджери.

— А хто їх контролюватиме?

— Об'єднання громадянського суспільства. Ніяких президентів чи гетьманів у державі. Керувати повинен мозок, — рада менеджерів, куди входять економічні, фінансові, соціальні, освітні, екологічні і безпекові менеджери. Вам сьогодні, Ігоре, не віриться, що це можливо, ви думаєте, що це утопія, фантазія старого професора, але пам'ятайте: почався новий час історії людства. Старі проекти розвитку цивілізації вичерпано. Перш за все — так званий демократичний проект. Влада більшості над меншістю. Не може одна людина — навіть найгеніальніша, а вождями, гетьманами чи президентами стають, як правило, унікальні мерзотники і честолюбні параноїки, — втілювати волю і мрії мільйонів людей. Не може якась жалюгідна епітеліальна клітина керувати організмом людини. Керувати повинен мозок. Треба шукати нові шляхи побудови суспільства. І ще одне, Ігоре. Ми втратили християнство. Особливо болюча втрата — смерть Христа. Я сам, як юдей, був вихований на Старому Заповіті, на простих і жорстоких його законах. Але я відійшов від юдейської релігії і став юдо-християнином. Це був геніальний винахід мого народу — крім суворого і далекого, немов прокурор, Бога, дати людству Христа. Адвоката людини. Адже думки Бога — не наші думки. Нам не пізнати його логіку. Христос зрозумів і пожалів нас. Знаєте, кого він найбільше любить?

— Кого?

— Грішників. Тих, хто кається. Бо в каятті є рух, є життя. Від злочину до прощення. У прісних праведників такого руху немає. Христос завжди підозрював у них фарисейство. Бог керує масовими процесами, карає цілі народи. Христос рятує індивідумів. Це Бог покарав російській народ мільйонами жертв за комунізм. Блокада Ленінграда — розплата за «колиску Антихриста» — революції. Бог покарав голодом українців, особливо селян, за покору більшовикам, які пообіцяли народу землю. Творець покарав Голокостом мій народ, євреїв, за підтримку більшовиків і взагалі «лівих», за любов до фінансових махінацій. Це все були жорстокі масові покарання. Можливо, і несправедливі. А Христос втішав окремих людей. Він давав надію на справедливість. Бог-отець дав державам і народам свободу вибору. Часто цей тягар вибору був нелюдським... Між іншим, ви знаєте, Ігоре, що темна енергія складає понад сімдесят процентів від маси Всесвіту? Ось де Диявол розігрує свої ігрища. Отож, Бог у нас відповідає за макросвіт. Христос — за мікросвіт людської душі. Контактів з великим Богом з часів Мойсея у нас майже немає. А Христос з нами щодня. Бо він воскрес, як вічно воскресає природа, життя. Ви любите весну? Це свято Христа! Хоч би дожити, ще раз побачити...