TextBook Марининого сина-царевича вирішено було назвати Іваном.
Іван Дмитрович, царевич російський!
З ним, як підросте, і підуть на Москву.
Смута здавалася вічною, і Марина, хотіла вона того чи ні, — знову опинилася у вирі політичної боротьби.
І в неї знову спалахнула божевільна — чи не маніакальна — ідея: розпочати боротьбу за Москву, але вже з сином-царевичем. Уже як мати царевича. Та й до всього ж вона двічі вінчана й коронована на російське царство, цариця руська, якій на вірність присягало Московське царство. І тієї присяги ніхто не відміняв. І що з того, що її противники називають її «воровской женкой», вона все ще титулувала себе як «Марина, милостию Божьей царица и великая княгиня всеа Русии».
Але потрібна була військова сила, яка б підтримала її з сином на перших порах і на яку вона могла б обіпертися. А з нею і вірна людина поруч, знана, відома, авторитетна і рішуча, котра б зважилася разом з нею колись таки вирушити на Москву.
І така сила з’явилася — невдовзі після того, як вона народила сина.
Марину, як царицю російську, велику княгиню і матір царевича, спадкоємця російського престолу, бодай ще й не визнаного, — взяли під свій захист донські козаки.
На той час їх було числом 1500.
Не багато — всього лише 1500, — та ще як для такого діла, завоювання царства, але й не мало — аж півтори тисячі шабель!
Та ще донців! Козаків з козаків! Кожен з яких чорту брат!
Але Марина, як почула якої кількості загін в отамана, спершу було засумнівалася.
— Хай кожен з них і вартий десятьох, — почала обережно.
— Вартий, вартий! Кожен десятьох, — підтвердив отаман.
— Кожен вартий десятьох, — повторила Марина. — Але з такою малою силою розпочинати похід на Москву?
На це в отамана була своя (тверда і впевнена) відповідь:
— Мала, кажеш, царице, сила? Але не забувай: з малої іскри великий вогонь буває!
Була в отамана свята віра і сподіванка: досить роздмухати полум’я боротьби і вирушити з першими хоробрими на Москву, як спалахне не вогонь, а пожежа превелика і до них всі незадоволені Москвою, — а таких чи не півцарства набереться, — почнуть дорогою приєднуватися (в першу чергу селяни та інші, «гулящі»), і загін, щодня зростаючи, швидко перетвориться на військо, яке й візьме Москву.
— Іскра хоч і мала, а поле спалить, — був певний отаман.
Правда, уточнював:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марина — цариця московська» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повість четверта. «Моя пташко любименька, вір мені, моє серце, коханнячко моє...»“ на сторінці 42. Приємного читання.