Розділ «Вовча сить (повість)»

Староста хмикнув:

— З вовками воно, звичайно, веселіше…

— Дітей учите?

Староста невиразно розвів руками:

— Дітей… які хочуть — тих учимо. Але більшість не хочуть. Не всі молоді читати вміють. А що робити? Таке життя… Не потрібно їм читати. Не подобається.

Дим прикрив очі:

— Уяви собі, що ти у Високому домі… Що тебе запросили як консультанта… що говорять про переселення до Хазяїв. І що хтось, противник такого переселення, каже: там ми виродимося, перетворимося в звичайну отару. Остаточно втратимо знання і досвід, якими володіли предки… Що ти заперечиш?

— Зроду не був у Високому домі, — з ворожістю відповів староста. — Я й у столиці всього раз був.

— Що ти заперечиш?

— Що їм — миліша влада, — староста насупився. — Поки вони сидять у Високому домі, поки вирішують, кому скільки брикетів на зиму… неначебто при владі. А коли виявляться під Хазяями — тоді й Високий дім не потрібний. Ніхто не потрібний. А хто хоче вчитися — нехай учиться, будь ласка. Я і своїм говорю: вчіться…

— А книг багато? — запитав Дим.

Староста знизав плечима:

— Штук шість. Підручники з математики, інженерної справи…

Дим помовчав. Староста дивився насторожено — чекав підступу.

— Ти задоволений життям? — запитав нарешті Дим.

— Уїдливий ти, — сказав староста. — Відчувається, що чиновник. А проста людина не запитує себе, задоволена вона життям чи ні. Вона просто живе. Дітей ростить…

— Тих, котрі не зайві, — сказав Дим.

— Ідіот! — гаркнув хазяїн так, що сопіння в кімнаті разом обірвалося. — Язика вкороти, наглядач стрижений! Я ж бачу, як ти дивишся, ми ж волю зрадили, під Хазяїном живемо, як худоба… А ось і ні! Вільні ми, вільніші за деяких. Живемо мирно, нікому не заважаємо… всім задоволені!

Дим мовчав.

Наступного дня він повернувся до Хазяїв. Той, з темними щитками на очах, здивувався його поверненню.