Розділ «LAUDATIO. PARS IV»

Горган глянув на нього пильно й несхвально.

— Три причини. Перша: ти — мій підлеглий і повинен робити, що я скажу. Друга: подивимось, як добре ти стріляєш. І третя: пес — це лише пес. Але якщо ти завагаєшся зараз, я не зможу довірити тобі свою спину в разі збройної сутички. Все ясно? Ну то давай, ворушися.

Лука знехотя дістав пістолет. Вимога Горгана була цілком вмотивованою, але… але забрати чуже життя, нехай навіть собаки, просто заради тренування? Одна річ — стріляти, захищаючи себе, чи, нехай вже там, ближнього, і цілком інша — зробити убивство звичкою, вихованим рефлексом… Адже ж цього нібито хоче від нього проквестор?

Хлопець ковтнув слину. Ну а що буде, коли він відмовиться?

Горган уважно спостерігав за ним — злостива, цинічна потвора… Адже ж знає, що для Луки підступити зараз означає розпрощатись із Магістратом. А може, якраз цього він і прагне? Прагне позбутися доскіпливого приблуди? Оце вже ні…

Закусивши губу, Лука смикнув затвором і підніс зброю. Пес — темна тінь проти старого муру — мовби відчувши небезпеку, підвів погляд і загарчав. Примружившись, хлопець зловив оком мушку у розрізі цілика. Тримаючи руків’я у натренований Климом спосіб, він подужав зрештою нервову дрож; цього разу він не схибить…

— Досить, — мовив проквестор.

— Що? — розгубився Лука.

— Опусти зброю.

Лука рвучко глипнув на Горгана.

— Досить того, що ти був готовий стріляти. Запам’ятай це відчуття.

Хлопець повагався. Що, оце і все? На його подив, повернути зброю до кобури було значно важче, аніж дістати. Лука востаннє зиркнув на пса вздовж дула пістолета…

І раптом гримнув постріл.

— Я ж сказав, не стріляти! — дратівливо мовив проквестор.

Лука ошелешено зиркнув на свою зброю.

— Це не я!

Горган пропік його нестямним поглядом. Тоді блискавично вихопив свого пістолета і крутнувся довкіл. У парковій тиші пролунав звук чиїхось поквапних кроків.

Проквестор рвонув з місця, кинувши напарникові глухе «за мною». Лука, не вагаючись, побіг назирцем. Йому лишалося радіти, що Горган біг попереду, на слух знаходячи наскрізний шлях межи паркових алей; залишалося хіба не відставати. Хлопцеві не було коли особливо роздумувати над причинами подій, та одне не вимагало роздумів — хтось, очевидячки, намагався вполювати котрогось із них з проквестором. Усвідомлення цього факту додало снаги, і Луці вдалося подолати чималий відрізок бігцем, не випускаючи Горгана з виду. Хоча той, все ж таки, випередив його на добрий десяток метрів.

Зненацька проквестор спинився, і Луці довелося спішно гальмувати, аби не наскочити на нього. Горган застережливо звів ліву долоню.

Зазирнувши через його плече, Лука побачив, що вони вийшли до старої Кінської Брами, до котрої колись завозили до міста фураж та всілякий реманент. Нині брамою ніхто не користався, дорога була занедбана, і довкіл воріт буяли чагарі. Проте зловмисник, очевидячки, пробіг саме тут — досі чути було шерех жорстви поза широким муром. То чому ж тоді Горган спинився?!