Розділ «LAUDATIO. PARS IV»

— Я е-е… цеє… дякую, — нарешті спромігся хлопець.

Проквестор зиркнув на нього, і вперше Лука розгледів у його погляді щось інше, аніж знуджену байдужість.

— На здоров’я, — відказав Горгона. — Другий раз пильнуватимеш фланги.

Раптовий спалах фар змусив їх замружитись. Скреготнули гальма, і на бруківку зіскочив радісний Мар’ян. Втім, одного погляду на непорушні тіла та неохайні купки попелу було досить, аби змусити його зажуритися.

— Що, я пропустив усю розвагу?

Лука нервово пирхнув.

— Мар’яне, ти — маніяк!

— Це я — маніяк?! — стенув плечима білявий. — А хто у нас порішив чотирьох inferi за останню чверть години? І де ви їх стільки назбирали?

— Мар’яне, не базікай, а давай уже вантажитись, — звелів проквестор. — Поки не вернулася решта.

— Решта? — вискнув Мар’ян. — Та скільки ж їх? Що це тут, в біса, робиться?

— Як на мене, — мовив Лука, беручи під пахви свого безталанного «кузена», — це називається «війна».

— Та ні, — гмукнув Горган. — Це зветься «планове скорочення кадрів Нічного Магістрату».

Мар’ян кинув на нього нажаханий погляд, і не знати, що налякало його найбільше — бентежна звістка чи несподівані жарти з вуст найпершого магістратського душогуба.