Розділ «LAUDATIO. PARS IV»

— То що, лишаємо тут? Я вже забембався з ним, чесно тобі кажу…

Другий мовив глухо:

— Добре. Отут попід брамою.

— Давай, клади. Однаково магістратські пси сюди не попнуться!

Туман ліворуч від Луки розступився, наслідуючи короткому руху проквестора. Це слід було розуміти, либонь, як наказ хапати того зі спільників, що стояв ближче до нього. «Зараз», — нечутно проказав Горган і ступив уперед.

Слід сказати, що коли проквестор розраховував на ефект несподіванки, то його сподівання були перевершені — перший, молодший зі змовників, побачивши, як із туману виступає не знати яка химера, заголосив так, що аж другий з ляку випустив безпорадного співака з рук.

— Стули пельку! — гримнув Горган, проте той не вщухав. Тоді проквестор блискавично перекинув пістолет руків’ям вперед і зацідив істеричному зловмиснику в вухо. Його спільник, утім, зреагував значно швидше: замість розводити лемент, він перестрибнув через зомлілого, очевидячки, музику і гайнув темною вулицею. Лука розгубився: він не був певен, чи належить йому стріляти — втікач не був схожий на inferi, уже радше підзору викликав непритомний співак, чия, власне, аніма палахкотіла у такий незвичний спосіб. На щастя, хоч би начальство знало, що робити.

— Викликай базу. І пильнуй цих двох, — кинув проквестор, припускаючи за втікачем.

Відгомін поквапних кроків метнувся вулицею і за хвильку змовк, притишений туманом. Лука лишився сам на сам із двома непорушними тілами, одне з яких, утім, іще продовжувало щось бубоніти. Хлопець нахилився ближче.

— Obumbrata et velata michi quoquc niteris…[5] — хрипко бурмотів музика, все іще намагаючись приспівувати. Погляд його блукав десь у чадному піднебессі.

Лука придивився пильніше. А він же знав цього кудлатого сіромаху!

— Франек! Агов!

Лука поляскав його по щоці. Той здригнувся, мовби вихоплений зі сновиддя.

— О! Кузен! — кволо хихикнув він. — Маєш випити?

— Аякже, — буркнув Лука. — Зараз, скажу, аби підвезли.

Вклавши зброю до кобури, він висмикнув телефон і набрав Мар’яна.

— Таксі на Риторики, 2, — нахабно звелів він.

— Нє, ну не хамлюга?! — пирхнув Мар’ян. — А що там у вас? Щось цікавеньке?

— Поки не знаю. Двоє непритомних. І я сам-один.

— А Горгона де?