Розділ «LAUDATIO. PARS III»

— Це майже одне і те ж, — відказав упорядник, спритно розбираючи пістолет.

Квестор Вітій з’явився на роботі блідий, як привид, обтяжений до того ж хиткою ходою хворого на морську недугу. Невидюще прокульгавши офісом, він шарпнув двері свого кабінету й негайно там зачинився, боячись немовби зомліти на очах у широкого загалу.

Звівши очі від бази даних, Мора провела начальство зневіреним поглядом і запитально глипнула на Фелікса.

— Що це з ним?

— А ти не знаєш? — здивувався той, відкладаючи якусь грубу книжку. — Це його в обід викликав до себе Маркус, а Вітій же вдень у принципі ніякий, особливо ж опісля е-ее… самотніх вечірніх узливань.

— Так він знову п’є? — обурилась Мора.

— А хіба він припиняв? — сумовито знизав плечима Фелікс. — Бува, зробить передих, але потім обов’язково зірветься. От і після нашої нещасної засідки…

Мора рішуче звелася.

— Розвели тут пиятику та занепад… Мало мені міської неврології?!

Обурення її було щирим, але не цілком логічним, як на те. З Вітієм це вже давно, та і кожен з них, надивившись на роботі всякого невтішного, так чи інакше переживав свої чорні дні. Однак з квестором тут не так все просто, не дарма ж він досі мовчить про свої негаразди.

Тихенько постукавши, Мора зазирнула до кабінету начальника.

— Швидку викликати? Чи зразу катафалк?

Вітій спроквола всміхнувся.

— Не треба катафалк. Мене в ньому закачує.

Жити буде, значить.

— Кави?

Погляд квестора воднораз набув осмисленого виразу.

— Ой, будь така ласкава. Велику чашку, і міцненької бажано…

— Та знаю-знаю, — поблажливо усміхнулась Мора. — Буде тобі крута смола, аж чорти в пеклі заплачуть…

Вітій вдячно кивнув і знову похмуро задивився у вікно. Ох і пройняла ж його здибанка у міській раді, чи може ще щось — хто зна…