Розділ «LAUDATIO. PARS IX»

Маркус обережно заклав пергамент під накривку жаровні, і звідти майже відразу заструменів млосний сморід. Не зважаючи на це, Наглядач нахилився і приклав до отвору в накривці уже бачену хлопцем скляну лійку з червоним наконечником — майбутньою анімулою.

Жаровня здригнулася, зашипіла, чорний дим порснув врізнобіч, змусивши свідків дійства закахикати. «Теж ніби вбивство», — згадав Лука, і, попри те, що він ніколи особливо не вірив у ларів, серце йому закалатало. Адріан Раманте створив це місто, він наклав життям заради нього… То хіба варта його робота такого поводження?

Не схоже, щоби Маркус тим переймався. Вправно і швидко він закоркував шкалика, що нині тьмяно світився, скликаючи головний біль. Тоді, обережно взявши барвисту вишивку з плити, він зняв накривку та кинув шматину на гаряче вугілля.

Нова порція чаду затьмарила бачення, та попри те Лука завважив, як напружився досі байдужий проквестор. Маркус обернувся до дівчини на плиті та прикипів до неї спраглим поглядом.

Якусь мить не робилося нічого. А потім дівчина ворухнулася.

— Тату… — хрипко промовила вона. — Що зі мною?..

Маркус м’яко підвів голову дівчини і накинув шнурівку анімули на її шию.

— Чекай, сонечко… — лагідно мовив він. — Зараз буде краще…

Лука відвернуся, до крові прикусивши губу. Навіженцю таки вдався його задум, і Тілія нині втрачена для нього — незворотно і назавжди…

— Не… не треба… — кволо промовила Ненія.

І тут нарешті Лука не витримав. Відштовхнувши заскоченого охоронця, він звівся на ноги і рушив до плити.

Але Горган дістався її першим.

Тої ж миті отямилася сторожа, і Лука відчув, як холодна цівка торкнулася потилиці.

— Іще рух, і стріляю, — гаркнуло просто в вухо.

Проквестора ж перестрів Маркус, блискавично вихопивши зброю.

— Іще рух, і ти — купа попелу, — гримнув він.

— Ти чув її, — глухо вимовив Горган. — Вона цього не хоче.

Дівчина на плиті звелася на ліктях.

— Юр?!

Лука труснув головою, не вірячи тому, що виказував цей голос. Горган убив її, так? Чому ж тоді в її голосі радість?