Розділ «LAUDATIO. PARS IX»

Так само, як і Лука щойно, вона, нагодована «умброю», втратила свою життєву снагу, і ніхто — як то випало хлопцеві — не нагодиться нині «роздмухати» її душу, повернувши до життя.

Попри непривітних охоронців поряд, Лука знову шарпнувся підвестись, але нині його смикнув Горган, про якого хлопець вже й забув за своїм осібним лихом. Лука обурено зиркнув на нього, а проквестор невідь-чому заперечливо хитнув головою. До чого б це? — здивувався хлопець. Чи не байдуже Горгоні, що з ним станеться? Чи, може, він має з цього власний зиск?

Лука так і не дійшов прийнятного висновку; проквестор же кивнув на кремезного дядька при Маркусі — мовляв, стеж за подальшими діями. Довелося так і вчинити — однаково, путящого вибору в нього не було.

Дядько тим часом підійшов ближче до плити, допитливо поглянув на недвижне тіло.

— Наглядачу, — мовив він, — я хочу розуміти це як слід, якщо ми далі матимемо спільну справу. Душа вашої доньки, даруйте, записана на… оцій-от шматині?

Він кивнув на вправно вишитий напірник, що, згорнений, лежав коло Тілії. Маркус звернув на спільника лютий погляд.

— Майте повагу, Адасю — до тих речей хоча би, що досі не надаються до вашого розуміння. Це не запис душі — але її відбиток на предметі, що був для неї особливо важливим. Це мовби якір, до якого душа може повернутися. Де б вона не була.

Адам Кліш несхвально хитнув головою.

— Відьмацтво якесь… — промимрив він. — То ви кажете, як знищити оту важливу річ, то…

— Якщо це зробити поблизу щойно звільненого живого тіла, то якір зачепиться саме за нього, — нетерпляче підхопив Маркус.

— Чекайте, то так ми з вами просто дістанемо larvati…

Наглядач осудливо цикнув.

— Вам варто навчитися цінувати нюанси. Відбиток, залишений кимось із flagrantes має надмірну силу і здатен породити larvati. А проте такого роду відбиток здатен залишити кожен, навіть moribundi, і в цьому разі одержимості можна уникнути. Але годі теорії; ви ж бачили результати моїх дослідів за участі Шацького!

Чолов’яга, крекнувши, присів на краєчок домовини.

— Бачив, чого ж. От тільки Шацький чомусь не тішився тим результатам. Попри навіть новеньку анімулу.

Маркус випростався, враз якимось чином зробившись вищим та істотнішим.

— Я зроблю все місто її анімулою. А тепер, Адасю, геть. Ви мені заважаєте.

Голос Войцехівського забринів погрозою, і Кліш, дарма, що більший і дужчий, похапцем підвівся і відступив. Лука так само не міг відірвати від одержимця причарованого погляду — така була влада і пристрасть у цьому маленькому чоловічкові. Попри власну лють і страх, хлопець ладен був визнати нестямну велич його батьківської любові, що не знала ані розважності, ані обмежень.

— Карту, — кинув Маркус, і Замія подала йому пергаментний сувій.

Генеральний план Адріана, збагнув Лука. А Наглядач не похвалявся, говорячи про «все місто»! Хлопцеві пригадались слова Велька про потужність цього симулякра, про те, що за його допомогою можна було б знести Замок-на-Скелі. Але ж не про це нині йдеться, чи не так?