Розділ «LAUDATIO. PARS VIII»

Позаду гримнуло, і білявий хитнувся. Вітій, люто вищирившись, підхопив його під пахви і заштовхнув до дверей.

Двері гримнули, зачиняючись, за ними стали на місце ґрати, і раптом гуркіт та метушня відступили. Запала аж неприродна після всієї тої стрілянини тиша. Лука звів подих і нарешті роззирнувся.

Мар’ян лежав на підлозі, блідий і скорчений, дихаючи уривисто, неначе повітря ятрило йому зсередини. Фелікс, тихо лаючись, опустився коло нього навколішки. Вітій, виглядаючи так, наче і сам от-от зомліє, ковтнув слину і дістав з внутрішньої кишені складаного ножа. Фелікс, крекнувши, взяв його та заходився пороти на хлопцеві набряклу червоним сорочку.

Згори протупотіли кроки. Лука підкинувся, аби побачити Мору, яка спинилася на сходах, притуливши руку до вуст. Наступної миті вона шугонула назад до контори, немовби нажахана побаченим. Вітій провів її безтямним поглядом.

— Казав же… казав же я… — люто бурмотів Фелікс. — Все йому ковбойських дуелей праглося…

Мар’ян судомно схлипнув.

— Я ж… я влучив… — скривджено видихнув він.

Лука приголомшено хитнув головою — невже для білявого це так важливо? Настільки, щоб аж мордувати скалічені легені?

— Знаю, — відказав його старший товариш. — Молодець.

Він говорив якось придушено і за мить Лука збагнув, чому — Фелікс відвернувся, аби не явити пораненому власне пекуче горе.

Мора вдруге з’явилася на сходах, цього разу обтяжена чималою аптечною скринькою.

— Посунься, — сухо кинула вона, відпихаючи Фелікса та пильно озираючи ураження. Наступної хвилини вона підкинула бентежний погляд і прошипіла: — Негайно до лікарні!

Лука мимовільно зиркнув на двері.

— Але як?

Вітій хитнув головою, відганяючи млість.

— Климе, де, до бісової трясці, твоя поліція?!

Клим кинув на нього прибитий погляд.

— Зараз… — мовив він, дістаючи телефон.

Поки магістратці напружено чекали на відгук, Мора дістала зі скриньки скляну капсулу, відламала кінчик і набрала у шприц рідини. Стежачи за нею, Мар’ян смикнувся вбік.

— Тшш… — тихо мовила вона, — це не «умбра», це просто морфій, бачиш? Тихше, зараз буде легше… То що там? — підкинула вона погляд до Клима.