Розділ «LAUDATIO. PARS VII»

— Ти що наробив, дурню?!

Шацький, відмахнувся, зробивши хиткий крок.

— Я однаково нічого не скажу. І що лишається робити, коли у вас тут чемпіонат з милосердя…

Останні слова Лука вгадав, радше ніж почув — голос Шацького зробився глухим і невиразним. Іще крок, і той упав на коліна, хапаючи ротом повітря. Навіть у тьмяній кімнаті було видно, як різко і страшно зблідло його лице. Нараз його зігнуло в судомі, і, виголосивши тільки придушений хрип, Шацький повалився набік і, здригнувшись востаннє, завмер.

Четверо магістратців із жахом стежили за агонією, не знаючи, що робити. Втім, схоже було, що їхнє втручання нічим би тут не зарадило.

— Інфаркт, — схилившись над тілом, виснував Вітій. — Дивовижна стрімкість перебігу.

Горган ніяк не відреагував, розширеним поглядом вдивляючись у скорчену на підлозі постать. Кинувши на нього збентежений погляд, Вітій рушив до Міхалка, який щойно заворушився у кріслі.

— Мар’яне, клич Домбровича, — звелів він.

Той радо взявся за слухавку, очевидячки, потішений справою, на яку можна було би перемкнути увагу.

— А поки він приїде, — пробурмотів квестор, — ми з паном Дзбановим тихенько поговоримо. Гадаю… гм… перебита ключиця не заважає вам говорити?

Міхалко здригнувся.

— Мене ж відпустили! — заквилив він.

— Трохи зарано, еге ж? — відказав невблаганний Вітій.

— Ви мене вже допитували! — все іще пручався поранений. — Я сказав все, що знаю!

— Зараз ми це перевіримо, — кивнув квестор. — І думаю, цього разу ви поставитесь до розмови з належною відповідальністю. Юр!

Горган, стріпнувшись, підійшов ближче. Вітій кивнув йому, і той дістав з кишені темного шкалика. Сердешний Міхалко, попри поранення, ледь не вискочив з крісла.

— Нема підстав панікувати, — заспокійливо мовив Вітій. — Кілька крапель «умбри» вам не зашкодить. Проте, як сказав тут мій колега, ми не підемо звідси, так нічого і не дізнавшись.